Обговорення рекомендацій до уряду України, напрацьованих в рамках проекту "Дії на захист дітей груп ризику: досвід Польщі, Німеч

Обговорення рекомендацій до уряду України, напрацьованих в рамках проекту "Дії на захист дітей груп ризику: досвід Польщі, Німеччини та України", Запрошуємо ознайомитися та висловити свої думки щодо змісту рекомендацій з покращення ситуації дотримання прав дітей груп ризику в Україні.

"Дії на захист дітей груп ризику: роль освіти з прав людини"
Рекомендації, презентовані в рамках Другої всеукраїнської Конференції "Розвиток освіти в галузі прав людини" (15-16.10.2010)

Ведущий секции: Ольга Саломатова (Хельсинкский Фонд по Правам Человека, Варшава, Польша)

Эксперты секции:

Агнешка Маковска (Районное управление полиции Варшава-Воля, Польша),

Алексей Лазаренко (Отдел мониторинга соблюдения прав человека в деятельности ОВС Украины),

Николай Мазур (Луганский университет внутренних дел им. Дидоренко),

Константин Реуцкий (Правозащитный центр «Поступ» (Луганск), национальная программа «Понимаем права человека»).

Участники секции: представители общественных организаций, социальных служб, учебных заведений, правоохранительных органов.

Ход работы:

Работа секции происходила в три этапа: 15.10 - 2 сессии - дневная и вечерняя и 16.10 – дневная сессия.

На секции были представлены и обсуждались результаты работы по трехстороннему проекту «Действия в защиту детей групп риска: опыт Польши, Германии и Украины», который был задуман как первый, вступительный этап комплексной совместной работы экспертов разных стран, направленной на содействие построению в Украине эффективной системы обеспечения прав детей групп риска (дети в конфликте с законом, дети улицы, социальные сироты). Данный проект стал компонентом плана действий второго этапа всеукраинской образовательной программы «Понимаем права человека», администрировался Правозащитным центром «Поступ» в партнерстве с Хельсинкским Фондом по Правам Человека (Варшава, Польша) и «Немецко-Русским Обменом» (Берлин, Германия), при поддержке локальных украинских партнеров. Проект финансировался в рамках программы «Партнерство общественных инициатив» Фонда им. Стефана Батория, Фонда Роберта Боша и Фондом Польско-Украинского Сотрудничества.

Проект был адресован представителям неправительственных организаций, работающих в интересах детей групп риска, правоохранительных органов и структур, ответственных за работу с детьми групп риска, в том числе представителям общественных организаций, работающие в интересах детей групп риска (входящих в «Правозащитную детскую сеть Донбасса» и программу «Понимаем права человека», другие), представителям Управления мониторинга соблюдения прав человека в деятельности Министерства Внутренних Дел Украины (помощники Министра внутренних дел по вопросам соблюдения прав человека)[1], представителям Криминальной милиции по делам детей Украины и различных государственных институтов, ответственных за соблюдение прав детей групп риска. Деятельность по проекту основывалась на нескольких компонентах:

· Обмен знаниями и опытом функционирования систем деятельности в интересах детей групп риска в Польше, Германии, Украине.

· Поиск эффективных моделей взаимодействия государственных структур и неправительственных организаций для улучшения ситуации с соблюдением прав детей групп риска в Украине.

· Работа над рекомендациями для государственных структур, с особым акцентом на Министерство внутренних дел Украины и иных институтов, ответственных за работу с детьми групп риска, детей улиц

· Содействие повышению качества обучения сотрудников МВД правам человека – правам ребенка, стандартам обращения с несовершеннолетними.

На секции были представлены основные выводы проекта, связанные с ситуацией детей групп риска, в первую очередь так называемых «детей улиц» в Украине, с особенным акцентом на нарушения стандартов обращения с детьми со стороны сотрудников правоохранительных органов. Был представлен драфт рекомендаций по изменению ситуации с соблюдением и обеспечением прав детей групп риска в деятельности МВД, а также представлен драфт образовательного модуля по правам человека - правам детей групп риска для обучения сотрудников МВД.

Обсуждалось, что данный проект затронул только некоторые элементы, связанное с функционированием системы обеспечения прав детей групп риска, но участники секции обсуждали необходимость продолжения работы в Украине, связанной с системными изменениями в работе с детьми и семьей, с особым акцентом на кризисные категории.

Некоторые проблемные плоскости, выделенные в рамках обсуждения:

Применение на практике «карательного подхода» в отношении детей групп риска (находящихся под угрозой деморализации, деморализованных, совершающих наказуемые деяния).

Отсутствие специализированного органа, принимающего решения в отношении ребенка и семьи, контролирующего такие решения и осуществляющего координацию действий между институциями, ответственными за помощь ребенку и семье.

Низкий уровень координации действий между институциями, ответственными за помощь детям групп риска.

Отсутствие специальной подготовки сотрудников правоохранительных органов для работы с детьми групп риска.

Отсутствие единой терминологии (в разных законах и подзаконных актах)

Отсутствие эффективных механизмов правовой защиты детей групп риска

Отсутствие процедуры восстановительного правосудия

Нарушения при помещении в специальные учреждения

Нарушения в процессе доставления в органы внутренних дел

Нарушения в ходе допроса / опроса ребенка

Нарушения в ходе профилактических мероприятий

Недостаточный уровень взаимодействия милиции и негосударственных организаций, действующих в интересах детей

Обсуждавшиеся во время сессий основополагающие принципы, к которым необходимо стремиться Украине, связанные с обеспечением прав человека детей группы риска:

- Ясность и прозрачность системы помощи детям групп риска (наличие органов и институтов, помогающих ребенку и семье, функции и ответственность которых четко прописаны и понятны, ясны задачи и ответственность , понятно, кто в какой момент за каких детей отвечает и т.д.),

- Прозрачность деятельности учреждений, работающих с детьми групп риска, с особым акцентом на ясность и прозрачность процедур в учреждениях, относящихся к системе МВД (возможность доступа в учреждения, общественного контроля учреждений, доступ к документам, их ясность и понятность, не тайность – как для детей, так и для заинтересованных субъектов, + контроль специализированными компетентными органами (в Польше это – в первую очередь, Семейный Суд и Прокуратура)).

- Ограниченность в содержании и применении внутренних актов институций, работающих с детьми групп риска (не могут регулировать основных прав и свобод, могут только уточнять процедуры и т.д.)

- Наличие и ясность процедур, связанных с контактом сотрудников МВД с детьми, ограниченность действий милиции при работе с детьми разных групп (наименьшая возможность – при работе с детьми-жертвами, детьми свидетелями – часто дети групп риска, дети улиц оказываются в таких статусах)

- Наличие отдельных центров, диагностирующих детей и ситуации, в которых дети оказались, живут, их окружение и т.д. (для правильного принятия решения в отношении того, в какой помощи ребенок нуждается)

- Не дублирование действий в отношении детей, нуждающихся в особой опеке и детей, совершивших правонарушенияпреступления (здесь должны быть разные возможности ограничения свободы, особые меры работы, влияния на данные категории детей, разные учреждения, где ребенок может содержаться, разная подведомственность данных учреждений)

- Полный запрет любого вида насилия в отношении детей, очень четкий контроль данного принципа, особенно в учреждениях МВД и закрытых учреждениях

- Отсутствие дискриминационного подхода к ребенку улицы со стороны представителей правоохранительных органов, а также учреждений опеки и попечительства

- Наличие подготовленных, обученных специалистов, а также специально подготовленных помещений для работы с детьми.

Отдельно работа секции акцентировалась на обучении сотрудников МВД на разных уровнях. Обсуждалась ситуация с полным отсутствием обучения правам человека сотрудников низшего и среднего звена, недостаточная подготовка и отсутствие модуля по правам ребенка при подготовке в высших учебных заведениях МВД, и отсутствие качественной и эффективной программы обучения для сотрудников Криминальной милиции по делам детей. В связи с чем обсуждались рекомендации по разработке и внедрению трех разных вариантов программ обучения для указанных трех групп, с особым акцентом в обучающих программах для МВД на ценность человека, ценность прав человека – как базис для обучения милиционеров (поскольку в настоящий момент акцент на приоритете наказания – карательный подход в разных проявлениях); необходимость включения в программы отдельных элементов по правам ребенка – как особой уязвимой группы, нуждающейся в особой защите и особых процедурах; необходимость обращения внимания во всех программах на психологические, социальные, юридические аспекты, характеристики детей и детей групп риска и особенностей работы с ними и т.д. Важность подчеркивания того, что права ребенка – это права человека, а также ответственности за нарушение прав человека в отношении детей. В программе обучения есть образовательные мероприятия, но курсы специализированные, касательно детей групп риска должны вести специалисты в этой сфере.

При разработке образовательных модулей для милиции необходимо преследовать две цели:

1. образовательную цель - дать знания о правах человека и правах детей;

2. воспитательную – научить пониманию важности соблюдения прав человека, показать, почему нужно отойти от карательной системы.

Отдельно был отмечен польский опыт подготовки полицейских - полицейские первоначально изучают базовый курс прав человека, потом проходят практику. Очень важный метод – знания о правах человека, а особенно о правах детей должны передать люди, которые работают с детьми, в первую очередь – это представители правозащитных НГО.

Ниже приводятся тексты доработанных на секции рекомендаций и одного образовательного модуля, которые участники секции предложили представить к общественному обсуждению. Все комментарии и предложения по указанным документам можно присылать на адрес Константина Реуцкого

(Робочий варіант)

РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо дій працівників органів внутрішніх справ в ситуації контакту з дітьми кризових категорій

„…обговоривши проблему бездомних громадян та безпритульних дітей в Україні і шляхи її подолання, відзначають, що зазначена проблема деформує соціальне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров’я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціальну напругу в суспільстві…”

(Рекомендації парламентських слухань "Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей і шляхи її подолання"[2])

1. Преамбула

Спеціалісти, які працюють у сфері захисту прав дітей давно констатують необхідність введення визначення „діти кризових категорій”, до яких необхідно віднести всіх дітей, що опинились без догляду дорослих. В той же час у статті 1 Закону України „Про охорону дитинства” дається визначення лише категорії – безпритульні діти:

безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання[3].

Аналіз чинних законодавчих актів України дає підставу констатувати відсутність юридично закріпленого поняття дитяча бездоглядність. Проте у ст. 4 Закону України „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” зазначено, що одним з основних завдань спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей є координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності[4].

Згадування такої категорії дітей є і в Постанові Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. N 623 Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки. Зокрема в ній зазначається: „ Умови, що на сьогодні склалися, призвели до такого соціального явища, як безпритульність і бездоглядність дітей. Діти, що покинуті батьками або самі покинули сім’ю, в якій не створено нормальних умов для життя та повноцінного розвитку, займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, систематично вживають алкогольні напої, токсичні і наркотичні речовини та часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослими до протиправної діяльності. Життя і здоров’я таких дітей постійно перебуває під загрозою, а збільшення їх чисельності також становить певну загрозу для суспільства”.

Тобто, феномен дитячої бездоглядності існує і кожен із нас у цьому пересвідчувався не один раз. Ураховуючи специфіку національної системи захисту дітей недоречно казати про бездоглядність. Адже навіть дитина, яка має статус позбавленої батьківського піклування повинна знаходитись під опікою, або офіційно визначеного ( рішенням суду) опікуна, або знаходитися під опікою держави в інституційному дитячому закладі (ДБЗТ, ДБСТ, школі-інтернаті). Тому на нашу думку слід вести мову про дітей, що залишились без нагляду дорослих. Адже догляд і нагляд дещо відрізняються за своєю суттю.

Міліцейська статистика свідчить про серйозність проблеми. На обліках в органах внутрішніх справ перебуває понад 22 тис. неповнолітніх, які вчиняють правопорушення, схильні до вживання алкоголю, наркотичних та психотропних речовин. Лише в 2009 році неповнолітніми було вчинено понад 41,5 тис. адміністративних правопорушень, більше 15,4 тис. злочинів.

В той же час соціальний склад підоблікових неповнолітніх яскраво свідчить, що до кризових категорій не можна відносити лише безпритульних дітей (табл. 1).

Таблиця 1

2008

2009

6 міс. 2010

Перебуває на обліку в ОВС, з них

27703

22360

22192

у віці 14-16 років

10150

8586

8628

у віці 16-18 років

12782

10463

10586

не мають батьків

986

829

834

мають одного з батьків

8085

6052

6007

проживають в неблагополучних сім’ях

11570

8291

7994

Більшість неповнолітніх, що перебувають на обліку мають батьків, принаймні хоча б одного з них.

За даними, що містяться в 12-й щорічній Державній доповіді про становище дітей в Україні кількість дітей, яких можна віднести до „кризових” категорії була досить великою. Лише у 2003 році в результаті профілактичних рейдів кримінальною міліцією у справах дітей та службами у справах дітей було виявлено більш ніж 19,5 тис. таких дітей, 2004 – 13,7 тис., 2005 – 11,2 тис., 2006 – 9,3 тис., 2007 – 8,8 тис.

Основні причини, що загострюють проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності, а також шляхи їх усунення зазначені в Указі Президента України „Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей” від 11 липня 2005 року № 1086. Урядом України приймалось декілька Державних програм подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, метою яких є соціально-правовий захист дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та застосування ефективних форм їх соціальної підтримки[5].

Але щоденно на вулицях столиці, обласних та районних центрів нашої країни працівники органів внутрішніх справ опиняються в ситуації контакту з дітьми, які з тих чи інших причин знаходяться без догляду дорослих, вчиняють правопорушення, злочини, бродяжать або жебракують. І кожен випадок потребує особливої уваги щодо забезпечення і дотримання прав маленького громадянина. Адже до моменту контакту з працівником міліції права дитини, декларовані Конвенцією ООН[6] вже були порушенні дорослими особами.

2. Ситуації контакту працівників міліції з дітьми кризових категорій

Ситуація перша: вилучення дитини, яка залишилась без нагляду дорослих.

У ситуації, коли дитина, яка опинилася без нагляду дорослих ( крім ситуації вчинення нею адміністративного правопорушення або злочину) постає необхідність її вилучення ( з вулиці, приміщення). Підстави затримання і термін утримання неповнолітніх віком до 14 років, які залишились без нагляду, а також вчинили злочини до віку, з якого за такі діяння передбачена кримінальна відповідальність, визначені у ст. 5 Закону України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. Термін утримання не повинен перевищувати 8 годин[7].

На даний час процедура вилучення дитини, яка залишилась без нагляду дорослих проходить в декілька етапів. Спочатку дитину доставляють до органу внутрішніх справ з метою документування, потім до медичного закладу, де проводиться медичне обстеження на наявність у неї ознак інфекційного захворювання, і тільки в разі їх відсутності дитина поміщається до приймальника-розподільника для дітей системи органів внутрішніх справ або притулку служб у справах дітей. Під час цієї процедури змінюється декілька працівників міліції, лікарів, соціальних працівників. І кожний дорослий з’ясовує у дитини питання – чому вона опинилася на вулиці або де дорослі, що відповідають за неї. Як свідчить практика чим більше таких питань задають дитині тим гірше її реакція на них.

Найбільш проблемним питанням з точки зору дотримання прав людини залишається момент затримання. Аналіз міжнародних правових документів таких як Загальна Декларація прав людини[8], Конвенція ООН про права дитини [9], Європейськаконвенція про захист прав людини і основоположних свобод дає підставу вважати поміщення дитини до спеціальної установи як позбавлення свободи. У даному випадку поняття „позбавлення свободи” розглядається не як вид покарання – „позбавлення волі”, а саме як позбавлення (обмеження) певного права людини на ті чи інші дії (пересування, не залишати певного місця, території і т.п.). Адже свободу можна розглядати як закріплене в конституції або іншому законодавчому акті можливість визначеної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання). Категорія „свобода” близька до поняття „право” в суб’єктивному сенсі, але останнє передбачає наявність більш чіткого юридичного механізму для реалізації та як правило відповідає обов’язку держави чи іншого суб’єкту здійснювати будь-які дії (наприклад надати роботу у випадку реалізації „права на працю”).

Зокрема відповідно до підпункту d пункту 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускається „затримання неповнолітньої особи на підставі законної постанови для виховного нагляду” або „її законне затримання з метою до провадження його до компетентного судового органу”. У Конвенції термін „неповнолітня особа” має автономне значення і розповсюджується на осіб, яким ще не виповнилося 18 років.

За відсутності відповідних судових рішень, передбачених міжнародними стандартами та Конституцією України, підставами для поміщення дітей до 30 діб в приймальники-розподільники для дітей, які можна вважати місцями тимчасового позбавлення або обмеження свободи, нажаль й досі залишаються копії постанов про заведення оперативно-розшукових справ, а також відповідні постанови органу дізнання, затверджені начальниками територіальних органів внутрішніх справ.

Доставляння дитини в такій ситуації до органу внутрішніх справ буде не в інтересах дитини[10]. У даному випадку дитина в обов’язковому порядку повинна бути доставлена до спеціальної установи для дітей (притулок, кризовий центр, центр медико-соціальної реабілітації). Досвід спілкування з дітьми даної свідчить про те, що багато чого залежить від першого досвіду потрапляння дитини в „процедуру” поміщення до інституційного закладу. На думку багатьох дослідників, психолого-педагогічна робота з неповнолітніми в даному випадку носить специфічний характер, що проявляється вже в процесі перших контактів працівників таких закладів[11].

У зв’язку з цим варто:

1). Розробити механізм екстреного вилучення дитини в ситуації залишення без нагляду дорослих (жебракування, бродяжництво, залишення домівки або інституціонального закладу з будь-яких причин).

2). В обов’язковому порядку потребує вирішення питання нормативного визначення процедури поміщення дитини, яка перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння (у разі необхідності створення спеціальних медичних закладів, або відділень у дитячих лікарнях).

3). Впровадити моделі оперативного моніторингу по виявленню порушень прав дітей, які залишилися без нагляду дорослих.

Інноваційним підходом для вирішення питання екстреного вилучення дитини в ситуації залишення без нагляду дорослих буде створення Центру екстреної допомоги дітям (в подальшому ЦЕДД), функціонування якого дозволить оперативно вирішувати питання щодо поміщення дитини, вилученої з вулиці до спеціалізованого закладу або повернення дитини батькам.

Перше, що отримують діти, які доставляються до ЦЕДД це їжа та напої. Потім з дитиною працює психолог, завдання якого вияснити чи зазнавала дитина насильства, діагностувати її психологічний стан. Далі дитина по черзі відвідує спеціальні кімнати де з нею працюють: працівник кримінальної міліції у справах дітей, лікар, соціальний працівник. Упродовж 3-8 годин представники кримінальної міліції та служби у справах дітей вирішують питання щодо подальшого поміщення дітей до спеціальних установ для дітей (притулок, дитячий будинок змішаного типу, школа-інтернат, а разі створення – фостерну сім’ю). Схематично процедура вилучення дитини має наступний вигляд (малюнок 1).

Ситуація друга: доставляння до органів внутрішніх справ у випадках учинення неповнолітніми адміністративних правопорушень і суспільно небезпечних діянь (злочинів)

Пункт b статті 37 Конвенції ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу

Підстави, порядок та строки адміністративного затримання громадян органами внутрішніх справ визначені у ст.ст. 262-265 КУпАП. Адміністративне затримання може тривати не більше як три години. Але у виняткових випадках законами України може встановлюватися інші строки, наприклад до розгляду справи судом[12]. Якщо порівняти з попередньою нормою ми бачимо певну колізію. Адже дитину у віці до 16 років, яка вчинила правопорушення, залишились без опіки та піклування можна утримувати до 8 годин, а дитину старшого віку – 3 години.
Особливістю застосування чинногоКодексу України про адміністративні правопорушення є те, що склади правопорушень, які ним визначаються були просто неприйнятні до неповнолітніх у радянські часи (кодекс був прийнятий у 1984 році). Суспільство не могло собі уявити, що молоді люди у віці 17 років, які наприклад є студентами вищого навчального закладу, можуть порушити порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій (ст. 185¹ КУпАП). Адже суспільні інститути того часу передбачали обов’язковість членства молоді у ВЛКСМ. Діяльність поодиноких громадських організацій було суворо регламентована і піднаглядна. Випадки вчинення правопорушення неповнолітнім, який досяг 16-річного віку рахувалися надзвичайними подіями і торкалися, як правило, всього колективу (школи, ПТУ, інституту). Саме з цим пояснюються види покарання щодо неповнолітніх, визначені ст. 24¹ КУпАП (зобов’язання публічно або в іншій формі просити вибачення, застереження, догана, передача під нагляд батькам, колективам, громадянам).

Процедура затримання неповнолітньої особи за підозрою у вчинені злочину, якщо вона досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність визначена ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України. Перелік підстави для затримання чітко визначений законом: коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

Неповнолітні, які затримуються за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового тримання на таких самих правах, як і заарештовані. Для затримання санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого вручається затриманому і направляється прокурору. Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обраховується з моменту доставляння її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про розшук і затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин. Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити затриманому його права й обов’язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання[13].

У будь-якому із зазначених випадках необхідно законодавчо закріпити:

1). Норму щодо обов’язковості забезпечення виконання пункту d.ст. 37 Конвенції ООН про права дитини щодо права кожної дитини, позбавленої волі на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги;

2). Право дитини (можливо через законного представника, захисника, адвоката) оскаржувати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом;

3). Право на невідкладне прийняття рішень судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом щодо будь-якої такої процесуальної дії щодо дитини.

Ситуація третя: вилучення дитини з сім’ї де по відношенню до неї вчиняється насильство.

У даній ситуації мова йде скоріше не про дотримання, а про забезпечення прав дитини. В ситуації коли дитина потерпає від насильства в сім’ї втручання спеціально уповноважених органів виконавчої влади повинно бути обов’язковим. Зокрема п. 3.3.7. Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення[14] передбачає: „ у разі потреби термінового вилучення дитини із сім’ї, де батьки чи особи, що їх замінюють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх спільно зі службами у справах неповнолітніх вирішують питання щодо подальшого влаштування дитини”. Водночас таке формулювання не зобов’язує вилучати дитину негайно (а вже потім вирішувати питання про подальше влаштування дитини).

Тому необхідно:

З урахування практики Європейського суду щодо вирішення справ на підставі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод[15] (Право на повагу до приватного і сімейного життя) нормативно закріпити порядок вилучення дитини з сім’ї (середовища) де батьки або особи, що їх замінюють, жорстоко з нею поводяться.

Ситуація четверта: дискримінація за ознакою національного чи соціального походження, належності до національних меншин

На існування проблеми із дискримінацією дітей, які належать до національних меншини наголошував й Комітет ООН з прав дитини у своїх рекомендаціях, після чергового звіту Україні по виконанню Конвенції про права дитини а саме:

„…35. Комітет також занепокоєний скаргами, що продовжують надходити від дітей, зокрема, дітей ромів (циган), щодо жорстокого поводження та катування з боку працівників правоохоронної системи, та тим, що ці скарги не розслідуються незалежним органом.

36. Комітет рекомендує державі-стороні:

…d) Ужити негайних заходів щодо припинення міліцейського насильства щодо дітей, які належать до національних меншин, зокрема, ромів (циган), та подолати безкарність, яка домінує в цих актах насильства[16],;

Фахівцями у сфері захисту прав людини для характеристики дій працівників правоохоронних органів, що пов’язані з етнічно-вибірковим підходом, все частіше використовується відносно новий для України термін – „етнічний профайлінг”. Під профайлінгом розуміється практика поліції (міліції), згідно якої визначений набір характеристик (профілів) використовується для пошуку та затримання особи, що вчинила злочин (кримінальний профайлінг) або для виявлення осіб, які вірогідно мають відношення до злочинної діяльності (поведінковий профайлінг). Тобто кримінальний та поведінковий профайлінг є абсолютно прийнятними та законними інструментами, що використовуються в оперативно-розшуковій діяльності підрозділів правоохоронних органів. Під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія вчинена представником влади відносно особи або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на фактичному або уявному членству цієї осби в групі і визначається за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням або релігією, без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призводить до нерівного поводження з цією особою або групою осіб[17].

Фактично етнічний профайлінг базується на припущені про наявність зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням. Дуже часто жертвою такого стереотипу є діти, що належать до ромської національності. Саме по відношенню до них дії працівників міліції можна розглядати як різновид дискримінації. Припущення, що представники цієї національності вчиняють правопорушення (в т.ч. стереотипні – шахрайство, дрібні крадіжки) і є на думку дослідників різновидом дискримінаційної практики.

Непоодинокими є випадки затримання і доставляння до органів внутрішніх справ за підозрою у скоєнні злочину неповнолітніх ромської національності. Однією з основних причин такого відношення є певний стереотип щодо способу життя ромів. Відповідно він передається і на дітей.

Саме тому необхідно:

Розробити учбові програми для працівників міліції щодо використання у повсякденній діяльності логічних та соціально-мотивованих аргументів проти визначення правопорушників виключно за расово-етнічними ознаками;

Але стереотипність і дискримінаційні прояви, пов’язані з використанням профайлінгу, існують не лише на расово-етнічному ґрунті. Профілактичні обліки[18], які на сьогодні передбачають постановку підлітків, які повернулись з місць позбавлення волі, засуджені з відстрочкою виконання вироку або були звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку з застосуванням до них амністії чи примусових заходів виховного характеру, передбачають здійснення спеціальних наглядових заходів. Крім того, за хибною міліцейською практикою, при перевірці осіб на причетність до скоєння злочинів у першу чергу перевіряються саме підлітки, які перебувають на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ. Таке відношення певним чином принижує гідність тих осіб, яких необґрунтовано підозрюють у вчиненні злочину. Адже суд , що розглядав справу неповнолітнього визнав за необхідне дати шанс виправитися, або взагалі звільнив від відповідальності. Постійні перевірки таких підлітків на причетність до скоєння злочину, негативно впливають на їх психіку і носять, на нашу думку, дискримінаційний характер. Адже підозрювати підлітка у вчиненні будь-якого правопорушення, лише тому, що він вже вчиняв злочини чи правопорушення і тому перебуває на обліку, так само неправомірно як і тому, що він за національністю ром. Але мета профілактичних обліків полягає і в здійсненні індивідуально-профілактичних заходів з підлітками, що направлені на їх ресоціалізацію та недопущення вчинення повторних суспільно небезпечних діянь. Як свідчить світовий досвід, найкраще з цим завданням справляється служба пробації.

Тому необхідно на законодавчому рівні створити відповідну службу, працівники якої будуть поєднувати функції нагляду з соціальним супроводом.

Суттєвим кроком в напрямку профілактики підліткової злочинності буде запровадження в діяльність правоохоронних органів (міліції, прокуратури, суду) застосування в справах щодо неповнолітніх процедур відновного правосуддя.

Відновне правосуддя давно вже перейшло національні кордони і закріпилося на міжнародному рівні. 24 липня 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН ухвалила резолюцію «Про основні принципи програм відновного правосуддя у кримінальних справах», яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновного правосуддя у національне судочинство. Існує декілька моделей відновного правосуддя, і найпоширенішою його формою є програми примирення жертв та правопорушників. Оскільки часто такі програми проводяться за допомогою спеціально підготовленого посередника – медіатора, то вони мають назву медіація.

Відповідно до Рамкового рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві» від 15 березня 2001 року медіація в кримінальних справах – це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи – медіатора. На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов’язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва. Причому до 22 березня 2006 року всі країни ЄС в обов’язковому порядку повинні ухвалити закони, які б забезпечували проведення посередництва в кримінальних справах.

Відповідно до п. 124 Плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини[19] необхідно розробити комплекс заходів щодо впровадження у систему кримінального судочинства програм примирення між дітьми, які вчинили правопорушення, та потерпілими як інструменту залучення громадськості до процесу ресоціалізації дітей, які перебувають у конфлікті із законом, та профілактики повторних злочинів.

Першочергова увага повинна бути приділена спеціальній підготовці фахівців, які працюють з дітьми кризових категорій (або такими, що опинилися в контакті з законом) Принципи підготовки спеціалістів визначені в ст. 34 Конвенції ООН про права дитини, елементами такого навчання є:

- виконання поліцейських завдань в системі ювенальної опіки;

- права дитини;

- основи виховання молоді;

- як працювати з батьками;

- навчання основним формам допиту неповнолітніх: базові технології спілкування, спеціальні тренінги для роботи з дітьми до 12 років або з дітьми, котрі мають розумові вади;

- співпраця і ключова діяльність;

- знання та розуміння цілей і задач інших організацій.

Ураховуючи, що органи внутрішніх справ України є невід’ємною складовою системи державних органів на які покладення обов’язки щодо забезпечення прав і законних інтересів дітей, всіх без виключення, варто пам’ятати про організацію взаємодії, а також єдине трактування (формулювання) проблеми. Тому ще декілька загальних рекомендації:

1). Офіційно ( на рівні нормативно-правового акту ) дати визначення кризових категорій дітей, а також критерії „кризовості”.

2). Розробити і затвердити, бажано також нормативно-правововим актом) систему оцінки ризиків потрапляння (переходу) дитини в кризову категорію.

3). Створення безкоштовних гарячих ліній ( HotLine) для дітей в кризових центрах та службах у справах дітей.

(Робочий варіант)

Програма освітнього модуля

«Забезпечення прав людини дітей групи ризику

в діяльності працівників ОВС»

Анотація

Діти групи ризику (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які залишилися без батьківського піклування, безпритульні діти, бездоглядні діти, діти вулиці, діти-біженці, діти-мігранти без супроводу дорослих, діти в конфлікті з законом та інші) є однією з найбільш вразливих до порушення прав і свобод категорій людей. І як свідчить аналіз повідомлень ЗМІ та правозахисних організацій, практика порушення прав і свобод дітей групи ризику є сьогодні досить поширеною в діяльності ОВС.

Необхідність введення в навчальний план вищих навчальних закладів системи МВС спецкурсу, присвяченого питанням забезпечення прав і інтересів дітей групи ризику в діяльності працівників ОВС обумовлюється:

1) тим, що питання захисту й забезпечення прав, свобод і інтересів дітей груп ризику в їх відносинах із працівниками міліції потребують комплексного вивчення й аналізу, оскільки вони охоплюють значну кількість правових, соціально-економічних, організаційних і психологічних проблем;

2) відсутністю в вищих навчальних закладах системи МВС спеціалізованих навчальних курсів з проблем захисту прав дітей групи ризику та відсутністю чіткого бачення цих проблем з боку працівників міліції, які працюють з цією категоріє дітей;

3) необхідністю виконання міжнародно-правових зобов’язань щодо введення в систему освіти правоохоронних органів освітніх курсів з прав людини та прав дитини.

Указаний спецкурс включає як загальну частину, що включає загальні соціальні, психологічні, організаційні та юридичні аспекти проблем захисту прав дітей групи ризику, у тому числі:

- аналіз і загальну характеристику соціальних передумов появи такої категорії дітей, їх соціально-психологічну характеристику;

- вивчення нормативної бази, що охоплює положення багатьох галузей права (міжнародного, конституційного, сімейного, адміністративного, кримінального-процесуального, кримінально-виконавчого тощо);

- з’ясування питань організації та ефективної взаємодії різноманітних органів влади, служб, установ і організацій, що працюють в цій сфері;

- огляд проблем і перспектив упровадження в Україні інститутів ювенальної юстиції та відновного правосуддя;

- відповідальність працівників міліції за порушення прав дітей групи ризику;

так і спеціальну частину, присвячену аналізу типових ситуацій, в яких працівники міліції вступають у відносини з дітьми групи ризику, і які стосуються:

- права на особисту свободу (порядок затримання, взяття під варту, поміщення до спеціальних установ, у т.ч. приймальників-розподільників);

- свободи від катувань чи іншого жорстокого поводження (поводження працівників міліції з дітьми, які стали жертвою домашнього чи іншого насильства; застосування незаконного насильства до дітей групи ризику працівниками міліції);

- участі дітей групи ризику в кримінальному процесі в різних статусах – свідків, підозрюваних, обвинувачених (процесуальний порядок і тактика проведення окремих слідчих та інших процесуальних дій).

Мета спецкурсу:

1) навчальна – ознайомлення курсантів (слухачів магістратури) з правовими, соціальними, організаційними й психологічними аспектами поводження з дітьми групи ризику;

2) виховна – формування у курсантів (слухачів магістратури): поважного ставлення до дітей грипу ризику; переконання, що права людини й права дитини є безперечною цінністю; орієнтації не на репресивний, а, переважно, на виховний характер впливу на дітей групи ризику;

3) практична – формування у курсантів (слухачів магістратури) практичних навичок поводження із дітьми грипу ризику в різних ситуаціях.

Тема 1. Соціально-психологічна характеристика дітей групи ризику

Поняття дітей "групи ризику"; загальна характеристика основних категорій дітей цієї групи; соціальні причини виникнення цієї групи дітей; психологічна характеристика мотивації та поведінки дітей групи ризику; загальна характеристика типових ситуацій взаємодії працівників міліції з дітьми групи ризику.

Тема 2. Міжнародно-правові та національні гарантії прав дітей групи ризику

Документи ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій з прав людини та прав дітей; відповідні положення Конституції та законів України; документи, що регламентують діяльність міліції тощо. Проблеми вдосконалення правової регламентації процедур поводження із дітьми групи ризику.

Тема 3. Система органів влади, установ і організацій, що працюють з дітьми групи ризику

Система органів влади та державних чи комунальних установ і організацій, що працюють з дітьми "групи ризику"; загальна характеристика повноважень цих органів, установ і організацій, передбачених чинним законодавством; проблеми взаємодії різних органів влади, державних, комунальних чи громадських установ і організацій в процесі роботи із дітьми "групи ризику"; проблеми вдосконалення системи органів влади, установ і організацій, що працюють з дітьми "групи ризику".

Тема 4. Проблеми забезпечення права дітей групи ризику на особисту свободу

Правові підстави та порядок затримання, поміщення неповнолітнього до ізолятора тимчасового тримання, приймальника-розподільника для дітей, інших спеціальних закладів (притулку служб у справах дітей, дитячого будинку змішаного типу, школи-інтернату); повноваження та обов’язки працівників міліції в цій сфері.

Тема 5. Проблема застосування незаконного насильства до дітей групи ризику

Загальна характеристика наявної ситуації; соціальна природа насильства в сучасному суспільстві; поведінка працівника із дітьми, що стали жертвами насильства, у т.ч. домашнього; проблема застосування фізичного та морального насильства до дітей "групи ризику" з боку працівників правоохоронних органів; правові гарантії свободи від катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання.

Тема 6. Особливості участі дітей групи ризику в кримінальному процесі

Процесуальні статуси дітей в кримінальному процесі – свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний; процесуальні особливості проведення слідчих і інших процесуальних дій за участю дітей; особливості тактики проведення окремих слідчих і процесуальних дій за участю дітей "групи ризику"; правові гарантії права на захист, право на оскарження в суді дій та бездіяльності працівників правоохоронних органів.

Тема 7. Проблеми розвитку ювенальної юстиції та відновного правосуддя в Україні

Поняття та сутність ювенальної юстиції та відновного правосуддя; досвід впровадження інститутів ювенальної юстиції та пробації в різних країнах світу; проблеми та перспективи впровадження ювенальної юстиції та процедур відновного правосуддя в Україні; роль працівників ОВС у процедурах ювенального і відновного правосуддя.

Тема 8. Відповідальність працівників міліції за порушення прав дітей групи ризику

Поняття та види відповідальності працівників міліції. Підстави дисциплінарної відповідальності. Кримінальна відповідальність працівників ОВС за порушення прав дітей групи ризику.

[1] За время действия проекта Управление мониторинга было сокращено до Отдела в Киеве….

[2] Схвалено Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2004 року N 1428-IV

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...eg=1428-15

[3] Закон України Про охорону дитинства. - / Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 30

[4]Закон України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей ( в редакції 2007 року). - /Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995 N 20

[5] Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки Постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. N 623

[6] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...eg=995_021

[7]Закон України Про ограни і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей (Назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом N 609-V від 07.02.2007). – /Відомості Верховної Ради України (ВВР)/ - 1995, N 6, с. 35.

[8] Доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...eg=995_015

[9] Доступ до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/law...sFggkRbI1c

[10] Ст.3 Конвенціїї ООН про права дитини http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...eg=995_021

[11] Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти: Навчально-методичний посібник. І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна та ін./ За ред. І.В.Козубовської, В.В.Сагарди. – Ужгород, 2000. – С.37-39.

[12] Кодекс України про адміністративні правопорушення. /Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР)/ - 1984, додаток до N 51. с. 1221

[13] Маляренко В.Т. Коменат до Кримінально-процесуального кодексу України. / Маляренко В.Т., Гончаренко В.Г. – Форум, 2003. – 938 с.

[14] Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України 16.01.2004 N 5/34/24/11 Доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...g=z0099-04

[15] Конвенцію ратифіковано Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР. Доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...eg=995_004

[16] Розгляд доповідей, які подаються державами-сторонами відповідно до статті 44 Конвенції», CRC/C/15/Add. 191, 2002 р., Розділ D 4.)

[17] Запобігання практиці використання етнічно вибіркового підходу в діяльності органів внутрішніх справ України: методичні рекомендації/[О.А. Мартиненко, Ю.Л. Бєлоусов, Д.О. Кобзін та ін]. – К: ФОП Штрассео О.Г., 2010. – 149 с.

[18] Закон України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей). – /Відомості Верховної Ради України (ВВР)/ - 1995, N 6, с. 35.

[19] Закон України Про затвердження загальнонаціонального плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1065-17