Публічні люди: де закінчується "суспільний інтерес" і починається приватність?

 

 

Публічні люди: де закінчується "суспільний інтерес" і починається приватність?

 

На території України працюють українські закони, частково міждержавні домовленості. Але чи насправді гарантій дотримуються? І чи усі громадяни України однаково рівні перед українськими законами?

Чому син одного Президента тринькає гроші на дорогу випивку, а син іншого, у робочий час, розгулює вулицями, падаючи з ніг від алкогольного сп’яніння?

Чи мають право українці запитати та знати правду про кожного, хто живе в Україні?

Відповіді шукаємо у Конституції, Цивільному кодексі України та звертаємося до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Другий розділ Конституції України присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина. Першою статтею Розділу є стаття під №21, яка говорить: «Усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.» Конституція гарантує громадянам України рівні конституційні права і свободи. У її 24 статті йдеться, що громадяни рівні перед законом. Також Конституція України кожному гарантує право на повагу до його гідності. Стаття №29 гласить: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість». Наступна стаття Конституції гарантує недоторканість житла. У статті №32 Конституції України прописано: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, окрім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.»

Усі ці гарантії та визначення прописані у Конституції – дуже добре. Але чи можна їх насправді у рівній мірі застосувати до кожного громадянина України? На перший погляд – так, адже ми всі громадяни, які проживаємо на території України, рівні перед її законами. Однак суспільство не плаский майданчик із льоду, де кожен громадянин виконує однакову роль. Кожен українець відноситься до певної групи, яка має ті чи інші важелі (політичні, фінансові, духовні, культурні), або має їх рівно стільки, щоб обмежувати владу (тобто, мається на увазі звичайний середньостатистичний українець, який трудиться на підприємстві, банківський клерк, продавець, водій таксі і т.д.). Тому доречно сказати, що суспільний інтерес до кожного громадянина України різниться. У першому випадку інтерес суспільства до політика, магната, артиста буде високим, життям таких людей цікавляться, обговорюють. У другому випадку – середньостатистичний українець, життя таких людей цікаве обмеженому колу людей: родичі, знайомі, колеги, а не цілому суспільству. Відповідно, суспільний інтерес до певної особи стає лакмусом у вимірюванні публічності цієї особи. Чим людина публічніша, тим більше відомостей виливається у суспільство про її життя. І зазвичай цю інформацію розповідає про себе сама ж публічна людина. Тому роль статті №32 Конституції України, де прописано: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя» дещо нівелюється у випадку публічної людини. Адже публічні люди часто самі провокують інтерес до свого особистого життя, до своєї сім’ї.

 Стаття 294 Цивільного кодексу України говорить про право на ім'я: 1. Фізична особа має право на ім'я. Стаття 28 цього ж закону пояснює суть імені фізичної особи: 1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи,  яка є громадянином України, складається із прізвища,  власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Проте, при згадуванні імен, до осіб, які є їхні власники, проявляється різний суспільний інтерес.

Стаття 8 Європейської Конвенції прав людини забезпечує право на повагу приватного і сімейного життя. У ній йдеться, що кожен має право на повагу його особистого та сімейного життя, житла та кореспонденції. Втручання у забезпечення цього права не допускається за винятком випадку, коли таке втручання передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, економічного благополуччя країни, у цілях недопущення безладу або злочинів, для охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб.

Усі ці гарантії особистого життя та простору, які забезпечує Конституція та Конвенція, абсолютно стосуються «звичайних» громадян, а не політиків, бізнесменів, високоповажних діячів церкви, акторів, співаків і т.д. Ставши публічною людиною поняття щодо особистого життя звужується. Те, що людина публічна, само собою передбачає, що її «знає» чи не кожен громадянин суспільства. Публічні люди на виду та на слуху. Мало кому буде цікаво знати, як розпочинається день у сантехніка котельні №6 Василя Івановича Пупкіна. Однак, переважній більшості цікаво о котрій годині прокидається Президент України, чи робить він зранку фізичні вправи, бігає парком, що полюбляє на сніданок, як добирається до Адміністрації (велосипедом, на роликах, пішки, у метро, на авто та якому саме, чи сам за кермом, чи їздить із водієм, чи має президент права, який у нього водійський штраф, скільки разів порушував правила дорожнього руху і які саме. Перелік можна продовжити…). Публічність передбачає підвищений інтерес до персони й те, що частина життя втрачає поняття приватності. У жодному законі не прописано чіткої межі приватного життя публічної людини. Те на скільки суспільство обізнане із приватним життям, швидше залежить від самої ж публічної людини, того на скільки близько вона «впускає» у своє життя журналістів, які розповідають про неї решті громадян. Якщо, наприклад, під час передвиборчої агітації політик акцентує на тому, що він відкритий, чесний, не має «лівих» прибутків, трудиться зранку до світанку не обікравши країну не на копійку, а при цьому приховує від суспільства декларацію, то зрозуміло, що до фінансової сторони життя буде підвищений суспільний інтерес. І оприлюднення реального фінансового стану такого політика, навіть проти його згоди на це, якщо статки нараховують сотні тисяч, мільйони або мільярди, буде виправданим. Бо у цьому випадку спрацьовує поняття «суспільний інтерес», важливість таких трат. Прихід людини до влади, яка приховує свої істинні прибутки та майно, натомість розповідаючи, що нерухомості і грошей у неї стільки ж, як у середньостатистичного українця, може становити загрозу суспільству. Адже від початку такий політик дурить своїх виборців. Чого ж можна чекати від нього, коли він прийде до влади?! Тому оприлюднення справжньої картини фінансового життя у цьому випадку цілком виправдане і суспільний інтерес переважає приватність, яку захищає Закон. Інший приклад. Юлія Тимошенко. Оприлюднила декларацію, за якою її майно чи не тотожне майну українця із середнім фінансовим станом. Цілком логічно, що у суспільстві набуває цікавості та обговорюється звідки у Тимошенко стільки суконь, взуття, перснів, сережок, сумочок… Цікаво побачити ті шафи, у яких зберігається така кількість одягу та прикрас! Тимошенко сама запрошує у гості журналістів, показує будинок у Конче-Заспі, який ніби то безкоштовно орендує у друзів, проводить екскурсію кімнатами, знайомить українців зі своїм псом. Вона сама свідомо відкрила кордон приватності свого житла та життя. Тому, якщо у пресі з’являються фото, відео із розкішно мебльованого будинку, безмежні шафи, які зберігають одяг, дорогий посуд, усе те, що свідчить про прибутки Тимошенко, це не буде порушенням приватного життя, яке гарантує їй законодавство. Тому що тут переважає суспільний інтерес. Якби Тимошенко задекларували свої реальні доходи, не приховувала нерухомості, а журналісти якимось чином (не будучи запрошеними до житла) відзняли коштовні дрібнички розставлені по дому, наповнення шаф, тут уже б було порушення права Тимошенко на приватність. Бо вона чесно задекларувала усе, що має нічого не приховала, а у її відсутність проникли до житла і відзняли те, чого вона і так не приховує.

Під час візиту голови РПЦ Кирила до України Святійший закликав до простоти й аскетизму. У той же час об’єктиви зафіксували на зап’ястку його руки годинник за 30 тисяч євро. Замість того, щоб стати наглядним прикладом прочанам, самому відмовившись від мирських благ, Кирило своїм виглядом показує, що сам не слідує тим словам та правилам, які промовляє й пропагує. За біблійним писанням священик – пастух для вірян. Але ж хіба можна довіряти духівнику, який сам не виконує те, до чого закликає усіх тих, хто йде за ним?! Те, що журналісти сфотографували годинник й порівняли його із маркою таких годинників у каталозі, де зазначено ціну, не буде втручанням у приватне. Скандал пов’язаний із розпиттям сином Президента шампанського вартістю у декілька тисяч доларів також не буде втручанням у приватність, хоча грань тут дуже тонка. З однієї сторони – Андрій Ющенко член сім’ї Президента, гаранта Конституції України. Будучи сином Президента, до нього вже підвищений інтерес суспільства. Його приватність вже не настільки глибока й широка, як у сантехніка котельні №6. Він дозволяє у громадському місці – ресторані з відкритим доступом, розпивати дорогі спиртні напої, недоступні переважній більшості українців. Цілком логічний випливає висновок, якщо син Президента дозволяє собі пити шампанське вартістю 3 тисячі доларів, що ще він може собі дозволити?, - очевидно, багато чого. А звідки гроші? А чи не податки проїдає та пропиває президентський син? У цьому випадку оприлюднення інформації про розкішну вечерю сина Президента, у таких колосальних тратах, виправдане суспільним інтересом. Хоча, якби Андрій Ющенко вечеряв тоді у ресторані закритого клубного типу із обмеженим доступом, а журналісти усіма правдами і не правдами проникли у середину і зафіксували те, що він п’є та що їсть, тоді можна було б говорити про порушення приватного життя. Бо будучи у закладі закритого типу, Андрій Ющенко, захищає свою приватність, він ховається від суспільства. Хоча, в основі залишається те, що не декларуючи відповідні статки, син Президента дозволяє собі особливо розкішні вечері! І про це потрібно розповідати суспільству, це вважливо!

Ще один син Президента – Янукович молодший, узагалі в робочий час п’яний розгулює Києвом. Замість того, щоб відпрацьовувати свою заробітну плату, він дозволяє собі не тільки не працювати, а ще й пити. Показувати, писати про це ПОТРІБНО. Тому що такі люди йдуть на вибори, гарно агітують за себе, обіцяють золоті гори, а приходячи до влади, дерибанять, розвалюють та пропивають громадське – гроші своїх виборців. Якщо про це не розповідати, не показувати, то українці не знатимуть за кого вони віддають свої голоси, кого вони наділяють владою й кому доручабть піклуватися про себе. Суспільний інтерес та важливість тут переважають приватність.

Стаття 10 Конвенції – гарантує право на свободу вираження поглядів та право на отримання інформації. Український народ має повне право знати інформацію про те, скільки заробляють політики, де і у якому стані вони перебувають у робочий час, які розкоші вони собі дозволяють і за чий рахунок.

Що стосується акторів, співаків, вони теж публічні, їх життям цікавляться шанувальники. Кожен із них «впускає» до свого життя прихильників, розповідає з телеекранів або шпальт про свої захоплення, мрії, побут, сім’ю. Якщо вони обмежують доступ до свого життя, ховаються у своїх будинках за високими парканами, то звісно, зроблене із високого дерева фото «зірки», яка засмагає на подвір’ї свого будинку біля басейну – порушення приватного життя. Однак, якщо публічна людина запросила до себе на зустріч журналістів і зустрічала їх біля басейну у купальнику, розпивала при цьому коктейлі, то опубліковані фото вже не будуть порушенням її приватності.

Приватне життя публічної людини – поняття абстраговане, чітко не визначене і не прописане у Законах. Кожен із тих, хто відноситься до публічних людей, самостійно встановлює своєрідний бар’єр своєї приватності. У когось він ближчий, так би мовити, до шкіри, у когось знаходиться далі. Кожне поняття й визначення прописане у Законах та Конституції можна трактувати через призму певної особи. До прикладу таємниця діагнозу. Коли у 2004-му отруїли Віктора Ющенка, він зробив на цьому PR-хід своєї передвиборчої агітації. Загадкова недуга обговорювалася цілим світом, лікарі коментували історію лікування, політики будували теорії про те, як здійснили отруєння: хто та на чиїй дачі. Ця тема була серед перших тем, якими цікавилися чи не усі громадяни України. У цьому випадку, коли мова йде про життя та здоров’я майбутньгго Президента країни, приховувати недугу, від якої він може загинути одразу після виборів – неправомірно.Бо приховування цієї інформації може негативно позначитися на громадянах, які будучи у невіданні, віддадуть свої голоси за хворого кандидата. Відповідно до статті 32 КУ приховування реального стану здоров’я кандидата у Президенти– може становити загрозу національної безпеки, економічного добробуту. Ще одна скандальна історія із озвученим лікарським діагнозом пов’язана із дебошем Луценкав аеропорту Німеччини у травні 2009 року.Коли обговорюючи дії, на той час Міністра України, Юрія Луценка, у ЗМІ, чимало заявлялося, що Міністр діяв так з огляду на самопочуття та стан здоро’я свого сина. Він сам виправдовував свої дії тим, що хотів якомога швидше відправити сина до лікарні на лікування, причому хвороби не називав. Коли під час однієї із телепередач лікуючий лікар назвав хворобу, у його адресу одразу ж закинули звинувачення у частині розголошення лікарської таємниці без даної на те згоди хворого та його родичів. Через публічність когось одного із членів сім’ї доволі часто гласності стають відомі факти із життя його родичів, які не є публічними. Тут можна провести лінію між оприлюдненою інформацією про людину, яка є публічною, і у цьому випадку розголошена інформація не є порушенням приватного життя, і людиною не публічною, розголошення інформації про неї такого ж характеру вже буде порушенням приватного життя. Озвучення у прямому ефірі лікарського діагнозу сина Юрія Луценка було порушенням приватного життя цієї людини. Ще скандал у Франкфуртському аеропорту цікавий тим, що стало відомо про те, що син Міністра летів за рахунок держави, як член делегації, а не приватна особа. Інформація про пересування – приватна інформація, але це лише на перший погляд. З огляду на те, що на переліт члена родини державного службовця були затрачені державні кошти, поширення цієї інформації є виправданим і не становить порушення 33 статті Конституції, яка гарантує свободу пересування та статті 32, яка говорить про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Розголошення журналістами інформації про те, що Луценко за Державний кошт перевозить членів своєї родини можна трактувати, як інтерес національної безпеки та економічного добробуту.

Стаючи публічними, громадяни самі нарікають себе на те, що їхнє приватне життя набуде всезагального розголосу та інтересу. Тому, приватного у їх особистому житті майже не залишається. Якщо публічна людина впускає до свого помешкання журналістів, знайомить з телеекранів та шпальт газет суспільство зі своєю сім’єю, розповідає про сімейні традиції, звички, відпочинок, заводить персональні сторінки у соціальній мережі, то можна говорити про те, що приватності така публічна людина позбавлена. Тоді не можна вимагати у журналістів спростовувати інформацію про те з яких чашок п’ють каву у цій сім’ї, заперечувати інформацію про вартість меблів в оселі, обурюватися інформації у ЗМІ про те, у яких навчальних закладах навчаються діти, й тим паче, скільки те навчання коштує і т.д. Інша справа, коли публічна людина не запрошує до свого дому журналістів, а усі газети пишуть про те, які шпалери на стінах у будинку, хто вигулює зранку песика та на які оцінки навчаються діти.

 

 

Тетяна Коваль, м. Рівне, ТРК Рівне1