З принципу поваги до людської гідності з процесуальними гарантіями,зазначу що дії досудового слідства порушують принципи прав осіб , що опиняються в місцях країни  Задзеркалля...

 
З принципу поваги до людської гідності з процесуальними гарантіями,зазначу що дії досудового слідства порушують принципи прав осіб , що опиняються в місцях країни  Задзеркалля щодо ЗАБОРОНИ КАТУВАННЯ, НЕЛЮДСЬКОГО І ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЯ І ПОКАРАННЯ (СТАТТЯ 3 КОНВЕНЦІЇ)                                                                 Сфера застосування статті 3 Конвенції  усі випадки перебування особи під контролем держави, зокрема:                                                   1. усі питання перебування під вартою та/або під контролем державних органів;                                        - очікування покарання;                                                                                                                              - затримання осіб, які мають серйозні фізичні вади;                                                                                        - примусові заходи медичного характеру;                                                                                                   - вислання, депортація, екстрадиція;                                                                                          2.розслідування як фактів, так і скарг про погане поводження;                                                                  3.компенсація у зв'язку з поганим поводженням;                                                                                      4.загроза поганого поводження;                                                                                                                5. застосування спец .засобів та зброї;                                                                                                        6. застосування сили, планування та проведення операцій із застосуванням сили;                                    7.надзвичайні ситуації, надзвичайний стан;                                                                                                8.надання медичної допомоги;                                                                                                                  9. зараження смертельною хворобою;                                                                                            10.зберігання медичної документації;                                                                                                        11. поводження з особами, які мають психічні розлади;                                                                            12. примусове годування;                                                                                                                          13. торгівля людьми, кабала, сексуальне рабство.                                                                                      Заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання захищається статтею 3 Конвенції.                                                                                                                                      Констатація недотримання негативних зобов'язань у трьох основних категоріях порушень матеріального характеру:                                                                                                                                                     1) неналежного поводження правоохоронних органів навмисного характеру (під час арешту і після, під час допиту в поліції, фізичне і психологічне насильство стосовно осіб, які знаходяться під вартою, а саме: зґвалтування, каліцтва, переломи, насильницьке годування без потреби, одягання мішка на голову, позбавлення сну і т.п.);                                                                                                                                2) неналежне поводження під час законних або незаконних дій посадових чи службових осіб держави (вислання, екстрадиція в країну, де заявникам загрожує застосування дій, що порушують ст. 3; тілесні покарання, навмисне знищення майна, неповідомлення рідним місця тримання під вартою чи ув'язнення та ін.);                                                                                                                                                              3) неналежне поводження як результат упущень чи бездіяльності посадових і службових осіб держави (ненадання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, не звільнення ув'язненого через халатне ставлення до обов'язків, коли термін ув'язнення закінчився та ін.) Позитивні зобов'язання (процесуальний аспект порушень ст. 3 Конвенції) насамперед охоплюють : 1) проведення ефективного розслідування викладених у заяві скарг;                                                                                                                             2) попередження, припинення і покарання за неналежне поводження з боку приватних осіб.               Справи щодо України за статтею 3 Конвенції стосуються різноманітних аспектів:                                             -неналежного поводженням з боку представників держави та відсутність ефективного розслідування («Афанасьєв проти України», «Вергельський проти України», «Геннадій Науменко проти України», «Ісмаілов проти України» та ін.);                                                                                                                                  - неналежних умов тримання під вартою («Віслогузов проти України», «Данкевич проти України», «Коваль проти України» та ін.);                                                                                                                                 - незабезпечення своєчасної та належної медичної допомоги («Кучерук проти України», «Пєтухов проти України» та ін.);                                                                                                                                           - видачі особи («Байсаков та інші проти України», «Солдатенко проти України») та ін.                             Одним з найбільш примітних серед рішень щодо України є справа «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04).

Види поводження, забороненого статтею 3 Конвенції Відповідно до прецедентної практики Суду, погане поводження має досягати певного мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка мінімального рівня жорстокості є відносною; вона залежить від усіх обставин справи, таких, як тривалість поводження, його фізичний і психологічний вплив, а в деяких випадках стать, вік і стан здоров'я потерпілого. Рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 р., серія А № 25, п. 162. Стаття 3 Конвенції розмежовує такі види поводження:  -катування (поводження найвищого рівня жорстокості);                                                                                                 - нелюдське;                                                                                                                                                  - таке, що принижує гідність.                                                                                                                       Формами забороненого поводження є, зокрема:                                                                                                   -фізичне насильство:                                                                                                                                  а) т.зв. «палестинське підвішування» – справа «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93, рішення від 18 грудня 1996 р.;                                                                                                     б) побиття – справа «Томазі проти Франції» (Tomasi v. France), заява № 12850/87, рішення від 27 серпня 1992 р., серія A № 242-A;                                                                                                                          в) тягання за волосся – справа «Селмуні проти Франції» (Selmouni c. France) [GC], заява № 25803/94, рішення від 28 липня 1999 р.;                                                                                                                      г) обливання гарячою і холодною водою – справа «Аккоч проти Туреччини» (Akkoç v. Turkey), рішення від 10 жовтня 2000 р.                                                                                                                                          - психічні страждання:                                                                                                                               а) «п'ять методів» – справа «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 р., серія А № 25;                                                                                               б)погрози – якщо достатньо реальні та безпосередні.                                                                                ЄСПЛ застосовує статтю 46 Конвенції, яка зобов'язує державу- відповідача вжити заходи і стосовно інших осіб, ситуація яких аналогічна ситуації заявника, а саме усунути проблеми, які призвели до таких висновків Суду. Далі ЄСПЛ, зокрема, зазначає:                                                                                                           1. що частина цієї справи стосується повторюваних проблем, які лежать в основі частих порушень Україною статті 3 Конвенції. Зокрема, приблизно у 40 своїх рішеннях Суд встановив, що державні органи України були відповідальними за жорстоке поводження з особами, які трималися під вартою, та що ефективного розслідування тверджень про таке жорстоке поводження проведене не було (див., наприклад, справи «Козинець проти України» (Kozinets v. Ukraine) (пп. 61–65), «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine) (пп. 53–57), «Ісмаїлов проти України» (Ismailov v. Ukraine) (пп. 44–47), «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine) (пп. 56–58), «Вергельський проти України» (Vergelskyy v. Ukraine) (пп. 98–103), «Дрозд проти України» (Drozd v. Ukraine) (п. 67), а також в рішеннях у справах «Білий проти України» (Bilyy v. Ukraine), заява № 14475/03, пп. 70– 71, від 21 жовтня 2010 року, «Самардак проти України» (Samardak v. Ukraine), заява № 43109/05, пп. 44–48, від 4 листопада 2010 року, «Ковальчук проти України» (Kovalchuk v. Ukraine), заява № 21958/05, пп. 66–70, від 4 листопада 2010 року, «Силенок і «Техносервісплюс» проти України» (Sylenok and TekhnoservisPlus v. Ukraine), заява № 20988/02, пп. 75–77, від 9 грудня 2010 року, «Душка проти України» (Dushka v. Ukraine), заява № 29175/04, пп. 56–61, від 3 лютого 2011 року, «Бочаров проти України» (Bocharov v. Ukraine), заява № 21037/05, пп. 57–60, від 17 березня 2011 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пп. 162–164, від 21 квітня 2011 року, «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пп. 79–83, від 21 липня 2011 року, «Ошурко проти України» (Oshurko v. Ukraine), № 33108/05, пп. 89–91, від 8 вересня 2011 року, та «Тесленко проти України» (Teslenko v. Ukraine), № 55528/08, пп. 107–119, від 20 грудня 2011 року). Наразі, на розгляді Суду знаходиться більше 100 справ, які стосуються тих самих питань.                                                          2. небажання працівників прокуратури, зокрема, у ситуаціях, коли, як стверджувалося, до підозрюваних застосовувалося жорстоке поводження з метою отримання визнавальних показань, може бути пояснене, щонайменше певною мірою, конфліктом між такими завданнями працівників прокуратури у кримінальному провадженні, як підтримання державного обвинувачення у суді та здійснення нагляду за законністю досудового слідства (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, п. 116, ECHR 2005-II (витяги); «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01, п. 58, від 6 вересня 2005 року; «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, п. 63, від 30 березня 2004 року; рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), п. 69; «Коваль проти України» (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, п. 95, від 19 жовтня 2006 року; а також доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у пунктах 55–59 вище та відповідні дослідження Комітету ООН проти катувань у пункті 75 рішення). Оскільки визнавальні показання часто є одним з основних доказів у кримінальному провадженні, не можна виключати, що працівники прокуратури не зацікавлені у проведенні всебічного розслідування, яке потенційно могло звести нанівець достовірність таких доказів.                                                                                                                             В кожному випадку де факти є подібними та ідентичними ЗА АНАЛОГОМ в своїх діях візьме обертів за наявними фактами стати справою проти України, в якій констатування фактів катування з ознаками - порушення статті 3 Конвенції .                                                                                                                        В процесуальному аспекті, зазначу, що, незважаючи на загальну законодавчу заборону катування та нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження в Україні, на практиці представники державних органів, відповідальні за таке жорстоке поводження, зазвичай уникають покарання (див., зокрема, вищезазначене рішення у справі «Тесленко проти України» (Teslenko v. Ukraine), п. 116). Відсутність у цьому відношенні будь-яких цілеспрямованих зусиль з боку державних органів підтримує обстановку практично повної безкарності за такі дії.                                                                                                        В більшості кожного затриманого чи утриманого в місцях держави Задзеркалля позбавлено права на всебічне надання медичної допомоги як екстреної ,нагальної тощо .                                                         Зазначу що це  є результатом виниклих проблем із-за наявності  системного характеру на національному рівні, що з огляду на основоположні цінності демократичного суспільства, яких вони стосуються, вимагають швидкого запровадження всебічних та комплексних заходів.                                                                       З принципу поваги до людської гідності з процесуальними гарантіями, що мають бути забезпечені на досудовій стадії розслідування, недотримання яких спричинило визнання порушення права на життя і права, яке забороняє нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження відповідно до статей 2 і 3 Конвенції(Висновок щодо проекту Кримінально-процесуального кодексу України. Страсбург, 2 листопада 2011 р. DG-1 (2011) 16. – п. 15. – С. 10.). До них належать :                                                                          1.неадекватність заходів щодо збору доказів(Див. рішення у справах «Хайло проти України» від 13 листопада 2008 року (заява № 39964/02) і «Михалкова проти України» від 13 січня 2011 року (заява № 1091905). );                                                                                                                                           2.відсутність медичного обстеження після прибуття до місць тримання під вартою(Рішення у справі «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року (заява № 19312/06).);                                                3. непризначення і затримки в призначенні судово-медичних експертиз(Рішення у справі «Любов Єфименко проти України» від 25 листопада 2010 року (заява № 75726/01)), а також те, що такі експертизи не є комплексними(Рішення у справах «Муравська проти України» від 13 листопада 2008 року (заява № 249/03) і «Мироненко проти України» від 18 лютого 2010 року (заява № 15938/02). );                                     4.проведення розслідування, що не відповідає критеріям незалежності й оперативності(Рішення у справі «Кучерук проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 2570/04));                                                            5.неможливість для родичів померлої особи брати участь у розслідуванні (Рішення у справах «Сергій Шевченко проти України» від 4 квітня 2006 року (заява № 32478/02) і «Кац та інші проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 29971/04).); 6.відсутність процедури незалежного розгляду скарг на дії слідчих і прокурорів(Рішення у справі «Яременко проти України» від 12 червня 2008 року (заява № 32092/02)).        Факти мною викладені вже мають і рішення ЄСПЛ: -«Юрій Ілларіонович Щокін проти України» (Yuriy Illarionovich Shchokin v. Ukraine) від 3 жовтня 2013 року, заява № 4299/03 – ЄСПЛ визнав порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв'язку зі смертю Щ.О. під час перебування під вартою, а також статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті, оскільки розслідування обставин, які призвели до смерті сина заявника, не було проведено державними органами з належною ретельністю. Суд також визнав порушення статті 3 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв'язку з катуванням, якого зазнав Щ.О. під час перебування під вартою та порушення статті 3 конвенції в її процесуальному аспекті, оскільки держава не провела повного та ефективного розслідування всіх обставин справи. -«А.Н. проти України» (A.N. v. Ukraine) від 29 січня 2015 року, заява № 13837/09 – Суд встановив згідно з процесуальним аспектом статті 3 Конвенції, що національні органи влади не провели ефективне розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження і не забезпечили вжиття необхідних заходів для збору доказів у справі. Зазначені недоліки становили порушення процесуального аспекту цього положення Конвенції.                                                      Кожний другий  хворіє на  ряд тяжких захворювань та за своїм станом здоров'я  не може перебувати у місцях не свободи -країні Задзеркалля  .                                                                                                       Стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку, так як  кожен зазнає  тяжкого болю та душевного страждання та остраху що в любий момент може померти ,а це вже факт що принижує   людську гідність та приводить до страждань як фізичних так і морально душевних .                                                     Головним  є той факт що і щодня за графіком необхідно здійснювати   ін'єкції  та вживати таблетки та приймати системи  та стан  здоров'я не дозволяє  робити із відсутності в медичній частині наявних медикаментів за браком фінансування.     Зазначу що кожного затриманого  вже позбавлено права на отримання повноцінного  лікування в країні Задзеркалля  , але можу  констатувати, що юридичне підґрунтя для забезпечення  прав ув'язнених на охорону здоров'я існує і регламентується достатньою кількістю документів тому що кожен має право звернутись до суду із клопотанням - сформулювати цю підставу екстреної нагальної потреби для проведення експертизи щодо фактичного стану  здоров'я із врахуванням адекватності медичної допомоги, яка надається в умовах утримання установ виконання покарань Пенітенціарної служби України для отримання висновку щодо доцільності перебування в місцях позбавлення волі з огляду на стан здоров'я з причин наявності ряду тяжких захворювань.                                        На виконання вказаних вимог закону, на випадок якщо відсутній висновок в історії  хвороби  тому є ймовірність винести  Ухвалу  суду за якою  доручити спеціальній лікарській комісії Пенітенціарної служби України ( в області  якій перебуває установа) провести медичне обстеження  із-за наявності екстреної нагальної потреби для проведення експертизи щодо фактичного стану  здоров'я із врахуванням адекватності медичної допомоги, яка надається в умовах утримання  для отримання висновку щодо доцільної можливості утримання мене в місцях позбавлення волі з огляду на стан здоров'я з причин наявності тяжких захворювань з вимогою  надати відповідний висновок.                                                                                У висновку нагальними питаннями мають бути:                                                                              – медичний стан в'язня;                                                                                                                      – адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання;                                   – доцільність утримання з огляду на стан здоров'я .                                                                    В матеріалах медичного характеру мають бути в наявності :                                                         -Виписка з карти хворого який вибув із стаціонару(ф.№066/о.);                                              -Виписка  з медичної картки амбулаторного хворого(ф.№ 025/о.). Установа  виконання покарань має вчинити дії щодо збору документів з  :  1. визначення  проявів хвороби; 2. організації обстеження ; 3. надання медичної допомоги фахівцями ; 4. визначення інвалідності за хворобою тощо. Але з невідомих причин в матеріалах кримінальної справи майже постійно  повністю відсутні документи, що є фактичними письмовими доказами про наявність тяжкого анамнезу протікання хвороб. Правове регулювання щодо позбавленого права на отримання екстреної медичної допомоги особам що знаходяться в місцях не свободи зараз має підтвердження фактів які мають місце та є невід'ємними в сьогоденні як факторинг порушення низки права на отримання медичної допомоги особам які перебувають в місцях не свободи чинник де бездіяльності та байдужість призводить до людських страждань які можна надати характеризуючи ознаку неправомірне позбавлення прав ,а саме факти які неможливо о спорювати та унеможливлено до приховування :                                                        1. Система забезпечення права на медичну допомогу засудженим до позбавлення волі особам в нашій державі є вкрай не задовільною. Причинами цього є :                                                                                                                                                                                                                                            -перш за все недостатнє фінансування з боку держави;                                                               - відсутність необхідної кількості кваліфікованих медичних працівників ;                               - невідповідність медичних препаратів встановленим стандартам.                              2.Досить важливим в даному випадку є людський фактор.                                                          Медичні працівники та інші особи, які працюють в установах пенітенціарної служби , дуже часто нехтуючи будь-якими нормами права і моралі порушують права засуджених, вважаючи їх людьми “другого сорту”. Така ситуація є неприпустимою і потребує жорсткого контролю з боку держави. Якщо ми хочемо стати демократичною державою, нам потрібно позбутися будь-яких проявів соціальної нерівності, а для цього потрібно вдосконалювати законодавчу базу та збільшувати рівень державного контролю за пенітенціарними установами.                                                                                                             3.У заявах до Європейського суду з прав людини часто зазначається , що ненадання належної медичної допомоги порушує статтю 3 Конвенції. Крім того факт не надання вчасно медичної допомоги завдають заподіюють, особі яка позбавлена свободи , болі та фізичні й моральні страждання, які можуть підпадати під визначення “катування” за змістом статті 3 Конвенції.                                                                                                                   4.Особи, які позбавлені свободи з будь-яких підстав і перебувають в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, мають таке ж право на належну медичну допомогу та лікування, як й інші громадяни. Проте  порядок реалізації цього права є іншим ніж для решти громадян.                                                                                 5. Основні вимоги щодо медичного забезпечення ув'язнених та засуджених регламентовані як Європейськими в'язничними правилами, так і національним законодавством України. Відповідно до вимог Європейських в'язничних правил організація медичного обслуговування у пенітенціарних закладах повинна здійснюватися з урахуванням ряду приписів, зокрема:                                                                                              -Медичні служби у пенітенціарних установах повинні тісно співпрацювати з загальною адміністрацією охорони здоров'я національного або місцевого рівня;                                         -Хворі в'язні, які потребують допомоги спеціаліста, госпіталізуються у спеціалізовані установи або звичайні лікарні. Якщо установа має власне лікувальне відділення, його приладдя, обладнання та ліки мають бути достатніми для забезпечення медичного обслуговування та лікування хворих в'язнів;                                                                                   -В'язні не повинні використовуватись для експериментів, що можуть призвести до фізичної або моральної шкоди;                                                                                                           6.На сьогоднішній день Україна перебуває на шляху інтеграції до Європейського Союзу та з метою успішної інтеграції нашій державі перш за все потрібно зробити все можливе для того, щоб забезпечити весь комплекс конституційних прав усім без винятку громадянам України. І право на медичну допомогу є визначальним в системі конституційних прав громадян.                                                                                                                                   7.Попри це організація медичного обслуговування в нашій державі є незадовільною, особливо гостро це проявляється у наданні медичної допомоги особам позбавленим волі. 8.Медичні послуги, які надаються позбавленим волі особам, знаходяться на вкрай низькому рівні, а медичні працівники не є незалежними від керівництва місць позбавлення волі, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в'язничного керівництва.                                                                                           9.До того ж існує низка неврегульованих проблем у використанні медпрепаратів медичними структурами відомства.                                                                                                   10.Одним з позитивних зобов'язань держави є охорона життя та здоров'я населення.         11. ЄСПЛ в одному зі своїх рішень  зазначив, що стаття 2 Конвенції зобов'язує державу не лише утриматися від позбавлення життя особи, але й приймати відповідні заходи задля збереження життя.                                                                                                                                  12.Позитивні обов'язки по захисту права на життя передбачають й регламентацію питань стосовно надання медичної допомоги.                                                                                 13. Фактичні що подібні випадки є які зафіксовано правозахисниками :Проблема неналежних умов утримання в установах пенітенціарної системи потребує як найшвидшого вирішення, оскільки призводить до поширення погіршення стану здоров'я засуджених, поширення різноманітних захворювань або навіть до смерті позбавлених волі осіб.                                                                                                                                                            14.Держава відповідає за життя та здоров'я осіб, усіх осіб, які перебувають під її контролем, в тому числі, у країні Задзеркалля.                                                                        15.Держава має забезпечувати належні умови утримання, які включають в себе серед іншого безпеку осіб, надання належної медичної допомоги, санітарні умови тощо.                 16. З цією категорією випадків тісно пов'язані справи, в яких Судом була визнана провина держави у ненаданні особам належної медичної допомоги в місцях несвободи. Так, у справі «Лунев проти України» (Lunev v. Ukraine, № 4725/13, 22 October 2015) заявник скаржився на те, що стан його здоров'я був несумісним із триманням під вартою. Не зважаючи на те, що у заявника був діагностований  ВІЧ, він не отримував медичної допомоги впродовж року. Також заявник страждав на інші інфекції, викликані послабленням імунітету. Однак, поки його стан не став критичним, лікування не було надано. Щоб перешкодити подання заяви до Суду та змусити зізнатися в злочині, заявник був побитий міліціонерами, проте цей факт не був розслідуваний державою належним чином.                                                                                                                                                     17. Відповідно до ч. 2 ст. 116 КВК лікувально- профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я.                                                                     18.Частиною 2 ст. 102 КВК України визначено, що "режим має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності". Це положення цілком відповідає рекомендаціям, які містяться у Мінімальних стандартних правилах поводження із засудженими та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різницю між життям у в'язниці й життям на волі.                                                                                                 19.Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний підхід і необхідне соціальне забезпечення, що необхідні для підтримки її здоров'я й добробуту. 20.Відповідно ст. 48 Конституції України, відповідно до якої кожен громадянин України (а засуджені до позбавлення волі залишаються громадянами України) має право на достатній життєвий рівень, а саме: достатнє харчування, одяг, житло.                                   21.Крім того, і в ст. 49 Конституції проголошено, що кожен має право на охорону здоров'я і медичну допомогу.                                                                                                                             22.Європейський суд з прав людини, в контексті дотримання статей 2- 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виокремлює три складові, які необхідно розглядати під час вирішення питання про можливість звільнення засудженого за хворобою: – медичний стан в'язня; – адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання; – доцільність утримання з огляду на стан здоров'я заявника (зокрема, рішення ЄСПЛ від 28.03.2006 р. у справі «Мельник проти України»).                                   23. Європейський суд акцентує саме на стані здоров'я засудженого.                                         24. Суди України, як правило, досліджують два основні питання: наявність хвороби у засудженого, його фізичний стан, можливості лікування в колонії та поведінка засудженого під час відбування покарання, його ставлення до заходів колонії та лікування. Ці два моменти досліджуються у взаємозв'язку і на їх підставі приймається остаточне рішення.                                                                                                                               25.Постанова Пленум Верховного суду України № 8 від 28.09.1973 р. «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» ставить аналогічні вимоги до процесуальних дій суду під час розгляду подання про звільнення за хворобою.                                                                       26.Як свідчать винесені судами ухвали, суди найчастіше все ж таки спираються на інформацію щодо поведінки засудженого під час відбування покарання і саме її розглядають як вирішальний фактор для надання згоди на звільнення засудженого . Навіть у випадках захворювання засудженого на таку хворобу як СНІД, суди не завжди звільняють особу. Безумовно, важливим при вирішенні питання про можливість звільнення за хворобою має бути всебічний розгляд подання про звільнення засудженого за хворобою судом. І саме суд повинен встановити чи можна звільнювати особу, або ж ні. 27. Виходячи із стану забезпечення права засуджених на охорону здоров'я, який існує в кримінально-виконавчих установах України, уявляється, що пред'являти завищені вимоги до здоров'я засудженого, щодо якого розглядається питання про звільнення за хворобою, є негуманним.                                                                                                                     28.На сьогодні в кримінально-виконавчих установах фактично немає умов для надання кваліфікованого медичного обслуговування, тому тримати засудженого, який захворів на тяжку хворобу, перелік яких передбачений наказом № 3/6 від 18.01.2000 р., немає жодного сенсу.                                                                                                                                       29. До того ж, це створює додаткову небезпеку для інших засуджених та персоналу кримінально- виконавчої установи.                                                                                                   30. Про це свідчать і дані узагальнень практики застосування звільнення за хворобою. 31.За даними, які дають суди України, смертність засуджених ще під час розгляду подань про звільнення складає приблизно 10 % [2-3].                                                                               32.Стан забезпечення права засуджених на медичну допомогу, і як наслідок цього звільнення за хворобою, неодноразово був предметом дослідження й Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.                                                                                               33.Останні дослідження й видані на їх підставі зауваження Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню були зроблені у грудні 2012 р. Зокрема, Комітет у п. 29 своєї доповіді відзначав: «Багато ув'язнених скаржилися, що доступ до медичного персоналу відбувався із затримками або у ньому навіть відмовляли, після заяви про неналежне поводження».І хоча йдеться про випадки фіксування наслідків неналежного поводження із засудженими, вважаємо за можливе поширити це зауваження на всю систему медичної допомоги засудженим. Наведені факти є обґрунтованими та мають місце стати підтверджувальними якими неможливо знехтувати так як в подальшому у разі позбавлення права мене на медичну допомогу візьме обертів щодо породження тягаря страждань та знедоленості ,але по сукупності наявних порушень моїх прав будуть послідовно від ображені в заяві до Європейського Суду але із врахуванням часового простору будуть відновлені тощо .                                                                                           Зазначу що є фіксування наслідків неналежного поводження до тих знаходиться у країні Задзеркалля  мене це нехтування станом їх здоров'я з унеможливленим наданням їм медичної допомоги за фактом відсутності фінансування медичної установи пенітенціарної системи тощо, так як ряд їх тяжких захворювань вимагають вкрай дорогих медикаментів.                                     Навіть якщо знаходження  в даній установі є не доцільним так як на даний час в ній повністю відсутні умови тримання з причин відсутності стабільної ,екстреної,доцільної системи медичної допомоги засудженим, в кожному випадку пагоністи  брешуть самі собі та іншим  що вони надають  медичну допомогу одразу  за викликом  та направляють до медичних закладів для повноцінного лікування - факт цієї брехні  є та все що вони роблять це формальність , байдужість та в багатьох випадках нехтування виконанням своїх прямих обов'язків тощо ( майже в кожному  випадку у ув'язнених  є наявність анамнезу ряду  тяжких захворювань) .                                                                                                                          На підставі всього вище обґрунтованого, враховуючи людський фактор , що стан медичного забезпечення  ув'язнених  на сьогодні є вкрай низьким і тому їх звільнення за хворобою необхідно розглядати скоріше як необхідність, пов'язану з неможливістю забезпечення належного лікування в установах пенітенціарної служби України.                                                                                                                                                 У кожному  індивідуальному  випадку застосування  звільнення  є всі підстави щодо звільнення від відбування покарання за хворобою в подальшому ,яке повинно мати більш гуманне забарвлення й основним критерієм, за яким відбувається оцінювання можливості звільнити особу, необхідно розглядати фізичний стан ув'язненого  та можливість зберегти його здоров'я, а також забезпечення безпеки для інших осіб що знаходяться в  поруч в його  оточені та мають прямий контакт у спілкуванні тощо і персоналу установи пенітенціарної служби України .                                                                                                                             Конституцією України визнано людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У цьому конституційному приписі проголошено здоров'я як цінність і первинну та вихідну передумову життєдіяльності кожної людини. Тому з-поміж численних прав, котрі передбачені Основним Законом, можна виділити право людини на охорону здоров'я та право на медичну допомогу як таке, що гарантує її фізичне існування і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини.                                                                                            Будь-якій людині, в тому числі особам, які перебувають в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, гарантується право на кваліфіковану, якісну, доступну та безоплатну медичну допомогу.                                                                                                 Право на доступність медичної допомоги передбачено в ч. 3 ст. 49 Конституції України, де зазначається, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Надання екстреної медичної допомоги своєчасно є складовою частиною забезпечення права ув'язненому на охорону здоров'я, оскільки це надасть можливості щодо створення більш сприятливих умов для лікування й одужання. Практика  такого право застосування не відповідає ані існую чим правовим реаліям, ані практиці забезпечення прав ув'язнених . Кожен хто  страждає  на  ряд тяжких захворювань  мають статус особи яка потребує постійного систематичного медичного нагляду та лікування.                                                                                                                           Той хто продовжує хворіти стан здоров'я погіршується з кожним днем , а це вже  погіршення  стану здоров'я оскільки хвороба прогресує, що  дозволяє йому відчувати себе людиною чиїми правами знехтувано ,а особистість принижено у демократичній державі Україна.                                                                                                  Крім того, стаття 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.    Відповідно до статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод № ETS 005 від 04.11.1950 р., ратифікована 17.07.1997 року, набрала чинності 11.09.1997 року кожен має право на свободу та особисту недоторканність.                                                                                                                                   Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Відповідно до принципів Конвенції - пропорційності та забезпечення рівності інтересів - коли мова йде про обмеження тих чи інших прав і свобод, суд завжди звертає увагу на кілька параметрів, встановлених Конвенцією, яким мають відповідати застосовані державою заходи щодо цих прав, а саме:                               1) наявність правових підстав для обмеження прав і свобод;                                                       2) наявність легітимної мети для застосування обмежень;                                                           3) пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав і свобод з огляду на легітимну мету, якої держава намагалася досягти.                                                                         У  рішенні ЄСПЛ Єрмоленко проти України (Yermolenko, Application no. 49218/10, §61) вказувалось, що «враховуючи абсолютну заборону катувань, нелюдського та принижуючого поводження неприйнятним є щоб сумісність стану здоров'я засудженого із його ув'язненням оцінювалось лише на підставі посилання на вичерпний перелік  . Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».                                                                                                             Згідно п. 1 розділу VІ Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, медичному обстеженню з метою підготовки та подання до суду матеріалів для вирішення питання про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання підлягають засуджені, які захворіли в УВП, а також особи, які захворіли до засудження, але їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Як вбачається з положень ч.2 ст.84 КК України особа, яка після вчинення злочину або проголошення вироку захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 28.09.1973 року (із подальшими змінами та доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу», факт захворювання засудженого на тяжку хворобу, сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання.                                                                          Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадку, якщо ця хвороба не лише за своєю тяжкістю, а й характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення стану здоров'я чи інших тяжких наслідків.                                                                                           При цьому, така хвороба повинна підлягати під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, згідно Додатку №12 до порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я від 15.08.2014 року за №1348/5/572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.08.2014 року за №990/25767 ( «Про затвердження Порядку організації на- дання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі»)відповідно : переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, згідно з додатком 12 до цього Порядку:Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Не позбавлені цього права  й  засуджені  до  позбавлення  волі  в  Україні,  за  винятком  тих  право обмежень,  що  визначені законом  і  встановлені  вироком  суду.                                                                   Відповідно ч.  3  ст.  63  Конституції  України- ув'язнений  користується  всіма  правами  людини  та  громадянина,  за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду. Зокрема,  відповідно ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів (Закон від  от 08.04.2014 № 1186-VII  діє з 07.05.2014 ) - у  ч.  1  ст.  8 («Основні права засуджених»)  Кримінально-виконавчого  кодексу  (далі  –  КВК)  України  одним  з  основних  прав  засуджених  вказано право на охорону здоров'я в обсязі, установленому Основами законодавства України про охорону здоров'я,  за  винятком  обмежень,  передбачених  законом  ст. 107 КВК «Права і обов'язки засуджених  до  позбавлення  волі»,  а  також  ст.  5  КВК  «Принципи  кримінально-виконавчого  законодавства, виконання і відбування покарань».      Відповідно змісту ст. 50 Кримінального кодексу (КК) України, то варто  визнати,  що  покарання  є  заходом  держави  примусу  й  полягає  в  передбаченому  законом обмеженні прав і свобод засудженого, які переважно реалізується через таку його мету, як кара . Звичайно, що життя й здоров'я ув'язненого є найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України)                                                                                                           Вказане відповідає, крім загальних засад кримінального провадження, також і положенням ст.29 Конституції України щодо права особи на свободу та Відповідно до п. 1 ст.5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97 ВР, щодо права кожної особи на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року N 3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.  Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.  Усталена правова позиція Європейського суду з прав людини із зазначеного питання наведена у справі «Тодоров проти України» від 12.04.2012 року.                             Аналогічна позиція від ображена також і в рішенні у справі «Смірнова проти Росії» від 24.07.2003 року та рішення від 31.01.2006 у справі «Юртаєв проти України». За наведених обставин , я вважаю що клопотання , є обґрунтованим має бути розглянуте судом до якого  я звертаюсь   за наявними визначеними в Законі права на справедливий судовий розгляд, в розумні строки,  яке визначено Законом відповідно Нормативно-правових актів та стану лікувально-профілактичної й санітарно-протиепідемічної  діяльності,  що  здійснюється  в  установах  виконання  покарань  України  та  спрямована  на забезпечення права засуджених до позбавлення волі на охорону здоров'я.                         Тому кожен  має право  просити суд  на підставі вищенаведеного та у відповідності до застосування цієї підстави необхідно спеціальній лікарській комісії Пенітенціарної служби України   провести медичне обстеження  із-за наявності екстреної нагальної потреби для проведення експертизи щодо фактичного стану  здоров'я із врахуванням адекватності медичної допомоги, яка надається в умовах утримання установ виконання покарань Пенітенціарної служби України для отримання висновку щодо доцільної можливості утримання ув'язненого  в місцях позбавлення волі з огляду на стан здоров'я з причин наявності тяжких захворювань з вимогою  надати відповідний висновок та прийняти  більш гуманне рішення враховуючи  фізичний стан  та надати в'язня мені та можливість зберегти  здоров'я.                                                                                   Це є невичерпні факти правових підстав щодо  скасування угоди про примирення між сторонами для укладення нової із врахуванням стану мого здоров'я — за наявними ознаками наявності ряду тяжких хвороб.  На підставі викладеного, використовуючи засади діючого законодавства   України та стандарти Європейської практики захисту прав  , Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  людини; Міжнародного пакту  про громадянські і політичні права, Європейських пенітенціарних правил ,  ПРОСИТИ СУД, - 1.Прийняти , розглянути та задовольнити в повному обсязі дане клопотання;                     2. Винести  Ухвалу  суду:а) за якою  доручити спеціальній лікарській комісії Пенітенціарної служби України    провести медичне обстеження  мене із-за наявності екстреної нагальної потреби для проведення всебічну медичну експертизу щодо фактичного стану мого здоров'я із врахуванням адекватності медичної допомоги, яка надається в умовах утримання установ виконання покарань Пенітенціарної служби України для отримання висновку щодо доцільної можливості утримання  в'язня  в місцях утримання  Пенітенціарної служби  з огляду на стан здоров'я з причин наявності тяжких захворювань з вимогою  надати відповідний висновок                                                                  б)Задати питання з вимогою відповіді на них по суті: – медичний стан здоров'я в'язня  на даний час?                                                                                                                                          – адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання в'язневі ?                – доцільність утримання в'язня з огляду на стан його здоров'я ?                                               - чи зможе отримувати медикаменти в'язень в установах виконання покарань Пенітенціарної служби України за рахунок держави в повному обсязі ?                                     - Скільки коштуватиме лікування в'язневі  за призначеними ліками за державні кошти тобто за рахунок за рахунок держави в повному обсязі?                                                               - Чи спроможно проводити лікування в'язневі в установах виконання покарань Пенітенціарної служби України за свій власний рахунок тобто за державні кошти які виділяються на лікування ув'язненим?                                                                                             - Чи є в наявності весь перелік медикаментів для надання повноцінної ,екстреної, нагальної медичної допомоги в'язню ?                                                                                            -Чи є в штатному розкладі фахівці медицини в повному обсязі ,які надають медичну допомогу в'язню ?                                                                                                                               -Чи має базу Пенітенціарна служба України для проведення всебічного лікування в'язня в умовах утримання в місцях позбавлення волі ?                                                                               - Чи безпечні наявні хвороби в'язня для оточуючих?                                                                   - Чи надається своєчасно медична допомога за викликом в'язня ?                                             Де за якістю надання медичної допомоги рекомендовано утримання в'язня ,а саме:              1) В установах Пенітенціарної служби України ?                                                                           2) В профільному медичному лікувальному закладі ?                                                                      2. Зобов'язати надати до матеріалів кримінального провадження додатково матеріали медичного характеру які мають бути в наявності як невід'ємні для всебічного розгляду наявності порушеного прав на отримання своєчасної медичної допомоги:                               -Виписка з карти хворого який вибув із стаціонару(ф.№066/о.);                                             -Виписка  з медичної картки амбулаторного хворого(ф.№ 025/о.).                                            3.Зобов'язати вчинити певні дії  Установі  виконання покарань щодо збору документів з  :                                                                                                                                                                  1.) визначення  проявів хвороби;                                                                                                       2.) організації обстеження ;                                                                                                                  3.) надання медичної допомоги фахівцями ;                                                                                   4.) визначення інвалідності за хворобою тощо.                                                                         4.Допустити в'язня  до розгляду справи особисто на постійних засадах;                              5.Повідомити в'язня про час та розгляд справи  заздалегідь;                                                      6.Винести відповідну   ухвалу щодо вступу  її в закону силу з моменту проголошення тощо ;                                                                                                                                   7.Оголосити перерву в суді на невизначений час врахувавши факт потреби проведення певних дії задля всебічного вирішення питання по суті.

З певних міркувань та за своїми намірами  щодо моїх уподобань та цілей  сенсу мого життя написана дана стаття 18.09.2016року .                                                                                            Більш за все Дуже вдячна тим хто виконує свої місію Правозахисника  в цей нелегкий час для України  та всього Всесвіту зараз  та в минулому ,   а саме це  мої наставники :                -  мій покійний батько Фелікс;                                                                                                           -  п.Букалов ,                                                                                                                                         - пані Повідайчик,                                                                                                                                 -  п.Лозовський,                                                                                                                                    - п.Шебзухов                                                                                                                                          З Повагою,                                                                                                                                            Правозахисниця Західного регіону України,                                                                          Індивідуальний кореспондент    Міжнародної   мережі    - Молодіжний Правозахисний Рух,                                                                                                                   кореспондент      газети  “Екологія та Соціальний захист України”,                             Фахівець  медіації  з надання допомоги Людям  що Опинилися в Екстремально Тяжких Життєвих Обставинах ,                                                                                                    Засновник розвитку парадигми синергії   в діяльності соціального підприємства із   розвитку  юридичної   журналістики  для повноцінного Соціально Правового   Захисту ЛщОвЕТЖО                                                                                           та   Генеральний директор   МКП КФ “КОНСУЛ-97”                                                                  Ніна  Феліксівна Сивицька