Захист прав людини в Конституційному суді України та Європейському суді з прав людини

5
Ваш голос: Немає Оцінено (4 votes)

 

Права людини – це правові можливості, які необхідні для існування та розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів. Це право на життя, на свободу від рабства, від примусової праці та катувань, свободу вираження поглядів, свободу думок, совісті та віросповідання, право на справедливий суд та ін. Одне с основних завдань правової держави – захист основоположних прав людини. Польський правозахисник Марек Новицький називає правовою таку державу, де людина з високою долею ймовірності може сказати, якою буде реакція влади на її поведінку, тому що в правовій державі прозоре та чітке право. Чи є Україна правовою державою? На мою думку, ні.

На травневій сесії мені пощастило поспілкуватися з Юрієм Зайцевим – колишнім уповноваженим України з прав людини в Європейському суді. Спочатку в рамках тренінгу він багато розповідав про Європейський суд взагалі, про принципи його роботи, про найгучніші справи, про свій досвід захисту нашої держави перед Європою. В ході розповіді він зазначив, що Розділ ІІ Конституції України є одним з найдемократичніших в світі, і що робота над цим розділом тривала досить довго, а сама Конституція пройшла багато експертних оцінок.

Коли лекція закінчилась я підійшла до нього й спитала: Якщо в Україні все так добре на папері, чому де-факто українці вимушені шукати захисту своїх прав в Європейському суді? А він відповів, що це не тільки в Україні, що в Європейський суд звертаються громадяни всіх країн Ради Європи. І що це природно.

Його відповідь прозвучала достатньо переконливо. Але як бути із статистикою, яка свідчить, що Україна стабільно займає третє місце за кількістю скарг, залишивши позаду Росію та Туреччину. За даними минулого року кожна десята скарга до Європейського суду надійшла саме від українців. І причина тому – зневіра в  національну судову систему. 

У 2009 р. судді з Англії та Уельсу Брайан Нейл і Генрі Брук провели комплексне дослідження української судової системи. Результатом цього дослідження став посібник «Верховенство права в Україні». В ньому автори наголошують на численних недоліках. По-перше, відсутність сильної асоціації адвокатів. Деякі адвокати є частиною корумпованої системи і самі дають хабарі суддям. Проаналізувавши велику кількість судових рішень, вони дійшли висновку щодо вкрай низької якості цих рішень. Причина тому, на їх думку, некомпетентність суддів, їх хронічне небажання розвиватись та вдосконалювати свої знання. «Проблема української судової системи полягає у нерозумінні суддями закону і ролі судді у державі», – наголошують автори.Особливу увагу Брайан Нейл і Генрі Брук акцентують на відсутності довіри до суддів серед населення – українці не сприймають суддів як старших, досвідчених, справедливих, а суд, як можливість поновити свої права. У Європі поширено принцип судочинства, за яким люди вважаються «невинними, поки їхню вину не доведено». В Україні ж, навпаки, у більшості випадків, людина вважається винною, доки не доведе протилежне.

Голова Верховної Ради України Володимир Литвин під час минулорічної міжнародної конференції «Захист прав людини органами конституційної юстиції: можливості і проблеми індивідуального доступу»наголосив на важливості відновлення довіри людей. «Є нагальна потреба невідкладного внесення змін до законодавства,  щоб наші люди так само довіряли своєму Конституційному Суду, як-то вони довіряють Європейському Суду з прав людини», – зазначив Литвин. Як основний засіб повернення довіри вбачається запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги.  Українські політики наголошують, що це продиктовано суспільною необхідністю, адже захист прав людини та основних свобод перетворився в самостійну і одну з провідних галузей міжнародного права і стає основоположним компонентом національного права.

Треба відмітити, що в Україні вже не перший рік точаться дискусії стосовно запровадження інституту конституційної скарги, за допомогою якого реалізується право громадянина звертатися до органів конституційної юрисдикції із проханням захисту прав і свобод, що були порушені. Подібний інститут, наприклад, достатньо успішно функціонує у сусідній нам Польщі. Там кожен громадянин може звернутися до Конституційного Трибуналу після вичерпання всіх інстанційних можливостей оскарження. Право особисто звернутися до Конституційного суду мають також громадяни Німеччини. 

Голова Венеціанської комісії Ради Європи Джанні Букіккіо вважає, що втілення в правову систему України інституту конституційних звернень з боку окремих громадян дозволить зменшити навантаження на Європейських суд з прав людини, куди зараз поступає чимало скарг від українців.І хоча функція захисту прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом ні в Конституції України, ні в Законі «Про Конституційний Суд України» прямо не передбачена, вона випливає з інших положень Закону, зокрема з тих, що регулюють завдання Конституційного Суду України: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави.

На сьогодні функцію Конституційний Суд України реалізаціє функцію захисту прав і свобод в декількох аспектах.

Так, згідно зі статтями 157 і 159 Конституції України він здійснює перевірку законопроектів про внесення змін до Конституції на предмет того, чи не передбачають такі зміни скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина як однієї з основних цінностей Української держави.

Відповідно до статей 147 і 150 Конституції України, а також пункту 1 статті 13 Закону «Про Конституційний Суд України», останній вирішує питання відповідності Конституції (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України. Якщо за результатами перевірки Конституційний Суд визнає ці акти або окремі їх положення такими, що не відповідають Конституції, то вони втрачають юридичну силу з дня визнання їх неконституційними.

Однак я, мабуть, зупинюсь на тому, що власне мені не подобається в роботі Конституційного суду.

По-перше, це залежність суду від влади. За міжнародними стандартами правосуддя одним з аспектів забезпечення незалежності суддів є наявність гарантій того, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, буде незалежним від уряду та адміністративних органів, а також виключатимуться інші ризики політичного впливу на зазначений процес. На сьогодні в Україні 12 з 18 суддів призначаються Президентом та Верховною Радою. Хоча я не думаю, що виборність судів народом змогла би щось змінити, беручи до уваги правове невігластво українців. Подібна до нашої система призначення суддів діє у деяких цивілізованих країнах таких як Франція, Бельгія. Але там Конституційний суд сумлінно виконує свої обов’язки. В нас же потакає владі. Наглядний приклад – нещодавні зміни до Конституції України, який КСУ визнав законними

По-друге, це те, що коло суб’єктів, які мають право звернутись до Конституційного суду, зводиться до Президента, Верховного суду, омбудсмена, та народних депутатів у кількості не менше ніж 45 чоловік. Тут буде доцільно згадати, що права людини виникають саме у взаємодії людини та влади, що значить порушення прав людини – справа рук представників влади. Чи будуть вони зацікавлені в зверненні до КСУ з метою поновлення прав людини? Відповідь очевидна – ні. Тому ще раз зупинюсь на важливості впровадження інституту індивідуальної скарги, або хоча б надання такої можливості громадським організаціям, які більш зацікавлені в захисті прав людини.

По-третє,не треба забувати, що зазвичай порушення відбуваються не через вади законодавства, а через недотримання владними особами норм закону. Візьмемо, наприклад, право на справедливий суд, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист основних прав і свобод, або право на вільне вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Але якщо проблеми не в законодавстві, тоді у чому? В добропорядності можновладців? Це було друге питання, яке я задала Юрію Зайцеву. «Завжди є розрив між теорією – тим, що написано, заплановано – і практикою втілення. Практика втілення завжди відбувається на тлі перетину інтересів різних людей, різних груп людей. А там, де стикаються інтереси, виникає грунт для порушень. Завжди була конфронтація між людиною і державою, людиною і посадовими особами держави. І природно, що ця конфронтація закінчувалася перемогою когось. Оскільки у суб'єктів держави більше можливостей для перемоги, вони, як правило, і отримують її у формі порушення прав тих, з ким борються», – відповів він. Те, що у влади більше можливостей для захисту своїх прав, не скільки не дивує. Дивує те, що у суду не вистачає можливостей для захисту прав пересічного громадянина.

І все ж таки останнім часом Конституційний суд намагається звертатися до практики Європейського суду. Та чи в інтересах людини? Так, наприклад, розбираючи ситуацію з виплатами компенсацій дітям війни, КСУ визнав дії держави щодо відстрочки виплати на невизначений строк законними, посилаючись на справи «Ейрі проти Ірландії»(1979 р). та«Асмундсон проти Ісландії» (2004 р.) В цих справах Європейський суд дійшов висновку, щоздійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат. Однак в Україні фінансове становище не допускає навіть впровадження соціальних виплат. Але на тлі передвиборчих перегонів про можливості зазвичай забувають. Тим паче, що є Конституційний суд, який потім все скасує і скаже, що так і було.

Є, звісно, й позитивні приклади. Так, наприклад, 2 лютого 2011 р. Конституційний суд України визнав положення Кримінального кодексу України 1960 р. від 22 лютого 2000 р., за якими смертна кара як вид кримінального покарання була замінена довічним позбавленням волі, такими, які треба розуміти як пом'якшувальні кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі.

Інший приклад – рішення Конституційного суду від 13 жовтня 2011 р., яким він визнав неконституційним положення закону «Про міліцію», яким міліції надано право затримувати осіб, які виявили непокору законним вимогам правоохоронців, до розгляду справи в суді. Однак в обох цих випадках, рішення КСУ не зачіпало інтереси влади.

Під сумнівом залишається і незалежність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. По-перше, омбудсмен має досить мало активних прав, за допомогою яких він мав би можливість впливати на конкретні державні органи та посадових осіб з метою відновлення порушених прав громадян. Закон не встановлює відповідальності посадових осіб за ігнорування актів реагування омбудсмена і не надає права Уповноваженому порушувати дисциплінарне, адміністративне провадження і ставити питання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб в разі порушення їхніми діями чи рішеннями прав і свобод людини. По-друге, активною роботу омбудсмена не назвеш. На офіційному сайті www.ombudsman.gov.ua історія співпраці Уповноваженого з КСУ протягом 1998-2012 рр. виглядає досить «бідненько». В середньому 2-3 звернення на рік. У 2005-06 рр. жодного.  Особисто я навіть не можу згадати якісь гучні справи з захисту прав людини, що їх допоміг вирішити омбудсмен.

15 років тому Україна ратифікувала Європейську конвенцію «Про захист прав людини і основних свобод». Основним завданням Європейського суду є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм Конвенції державами-учасниками. За станом на кінець 2011 р. кількість справ, що надходять до Європейського суду з України – чи не найбільша серед усіх країн – членів Ради Європи. За даними, оприлюдненими Європейським Судом кожна десята скарга до Страсбурга надходить саме від громадянина України. Найбільш поширеними причинами скарг українських громадян до Європейського Суду з прав людини є порушення права на справедливий судовий розгляд, питання, пов’язані з правом на власність, невиплатою заробітної плати, жорстоким поводженням, незаконне затримання або позбавлення волі.

Суддя Європейського суду від України Ганна Юдківська в інтерв’ю Kyiv Post наголосила, що Справи з України вражають своєю середньовічною жорстокістю. Найбільш відверте нехтуванням фундаментальними правами людини, вона побачила у справі «Давидов та інші проти України», де мова йшла про тренування бійців спецпідрозділів на ув’язнених в колонії. Задля з’ясування обставин цієї справи делегація Суду навіть прибула в Україну, що трапляється лише у виключних випадках. Наступний приклад – справа «Михалкова проти України». Син заявниці у стані сп’яніння був доставлений у витверезник, де, як вбачається, до нього було застосоване насильство, внаслідок якого він помер. Із нещодавніх справ, вона згадала справу «Нечипорук і Йонкало проти України». Суд знайшов 14 порушень Конвенції у кримінальному переслідуванні заявника – починаючи від катування та закінчуючи необґрунтованим вироком проти нього.

Однак існує ще одна проблема: 95% рішень Європейського суду не виконуються Україною у повному обсязі. Таку цифру в листопаді 2011 р. оприлюднила український омбудсмен Ніна Карпачова. Так, наприклад, після рішення Європейського суду у справі «Давидов та інші проти України» жодного додаткового розслідування обставин масового побиття так і не сталося, і ніхто з винних не був покараний.

А ось правозахисник Дмитро Гройсман у коментарі Радіо Свобода заявив, що ухвали Європейського суду у кримінальних справах втілюють більш сумлінно. Набагато гірше ситуація з адміністративними та цивільними справами. Він зазначає, що з 10 рішень суду, Україна в середньому виконує три.

Складності у виконанні рішень Європейського суду пов’язані в першу чергу з тим, що виконання передбачає триступеневу модель. Перший рівень – це виплата компенсацій, його найлегше виконати. Другий – відновлення порушеного права. А третій рівень – це виправлення законодавства, якщо воно призводить до порушення прав людини. Рішення Європейського суду вважається виконаним після винесення Комітетом міністрів Ради Європи (орган Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням рішень Європейського суду державами-відповідачами) відповідного рішення.Щодо України, то (за даними Міністерства юстиції України) протягом 2010-2011 рр. України було виконано 11 рішень Європейського суду 2005-2007 рр. Щоправда, крім цього, є проміжні резолюції, у яких констатується факт виконання фінансових зобов'язань.

А якщо згадати, що рішення Європейського суду мають прецедентний характер, тобто повинні поширюватися на всі аналогічні справи, то ситуація з невиконанням рішень Європейського суду виглядає ще більш жахливою. Цікавою з точки зору прикладу є справа «Іванов проти України». Юрій Іванов почав позиватися ще десять років тому, коли він, військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, звільнився в запас за станом здоров’я. Згідно із законом йому належала грошова компенсація за невикористанння військового майна. На рахунку військової частини грошей не було, тому Юрій Миколайович тих коштів не отримав. Звернувшись до суду, отримав рішення на свою користь, але грошей так і не дочекався. Кілька років тривало листування колишнього військовослужбовця з різними інстанціями. За цей час кошти, належні до виплати, знецінилися. Зрештою у вересні 2004 року Юрій Іванов звернувся до Європейського суду. Після винесення Судом рішення по цій справі Україна отримала і повинна була задовольнити 1600 аналогічних заяв, які стосуються військових частин, державних підприємств, державних органів, держави Україна.

26 січня поточного року Парламентська асамблея Ради Європи в резолюції щодо «Функціонування демократичних інституцій в Україні» висловила глибоке занепокоєння через відсутність незалежності судової системи та наголосила, що це є основним викликом для системи правосуддя в Україні.  ПАРЕ дійшла висновку, що поточна процедура призначення суддів підриває незалежність всієї судової системи. Вона закликала владу скасувати, або принаймні скоротити, п’ятирічний випробувальний термін для суддів та усунути Верховну Раду з процесу їх призначення. Наголосила, що під час випробувального терміну судді не повинні розглядати чутливі з політичної точки зору або складні справи.   Асамблея висловила занепокоєння надмірним застосуванням попереднього ув’язнення в українській системі правосуддя, часто без належного обґрунтування або підстав, звернувши увагу на те, що незаконне та надмірне попереднє ув’язнення є одним із основних питань у рішеннях, прийнятих проти України Європейським судом з прав людини.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська вважає, що невиконання рішень Європейського Суду зводить нанівець європейську систему захисту прав людини. Подібне нехтування рішеннями Суду може спричинити виключення держави з Ради Європи, як колись це трапилось з Грецією. Їй довелося повторно набувати членство в цій організації. Власне, після грецького досвіду всі інші держави-члени Ради Європи намагаються максимально точно виконувати рішення Європейського суду. Однак чимало українських правозахисників не вважають загрозу виключення України з Ради Європи достатнім важелем впливу. 

Де в такому разі шукати справедливості? Я не можу сказати, що маю однозначну відповідь на це запитання. Але я вважаю, що почати треба з того, щоб пошукати її в середині себе самого. Спостерігаючи над тим, наскільки пересічного українця турбує несправедливість, наскільки його обурює недотримання законів, я досить часто бачу, що ні скільки не турбує і ні трохи не обурює. Ця байдужість виявляється у всіх аспектах життя – починаючи з черги  до каси, і закінчуючи чиновницьким та міліцейським свавіллям. Ми проходимо мимо чужого горя, щиро вірячи  – наша хата з краю. Крайнім проявом цієї байдужості є примітивне незнання своїх прав та можливостей їх захисту. Тому я впевнена, правова освіта, а тим паче правова самоосвіта – повинна стати найпріорітетнішою сферою розвитку сучасного українця. Недотримання прав людини в нашій країні – це не замкнуте коло, це результат нашого вибору, нашого дозволу та нашої байдужості.

Зображення користувача Анонимный.
Анонимный

Женя, це - не журналістська робота, а наукова стаття. До того ж - глибого аналітична. Молодець! Признаюся, у мене не знайшлося б стільки сили. наполегливості й часу, аби провести таку колосальну роботу. До того ж, я не можу зайти на сайт, щоб опублікувати свій текст, тому я його відпавила на пошту

Наталя Плохотнюк

Зображення користувача evg.drozdova.
Євгенія Дроздова
Offline
Останнє відвідування: 7 років 4 тижні тому
Реєстрація: 18.07.2012

Дякую, Ірино. Чого я точно не очікувала, так це компліментів з приводу моєї роботи.

Зображення користувача Ірина Виртосу.
Ірина Журналістка
Offline
Останнє відвідування: 5 років 40 тижнів тому
Реєстрація: 25.05.2012

Женю, я дочитала твій матеріал до кінця. (В сучасному швидкому ритмі - це неабиякий комплімент). По-перше, хочу висловити вдячність за змістовність і цікавість матеріалу. По-друге, сказати, що ти провела колосальну роботу. Не знаю, як оцінить експертне журі твій текст, але від мене тобі тверда п'ятірка. Чимало нового й цікавого про Конституційний Суд України я відкрила з твоєї подачі. :-)