Під грифом «пубЛІЧНО»

0
Ваш голос: Немає

«Менше знаєш, краще спиш», – говорить народна мудріть. Напевно, державні установи міста Ізмаїла вкрай стурбовані якістю сну своїх громадян і роблять все можливе, щоб відгородити їх від будь-якої інформації, навіть тої, що за законом має бути публічною.

Принципи відкритості і прозорості влади діють в Європі вже більш ніж 30 років. Ще у 1979 р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила рекомендацію «Про доступ громадськості до державної документації та свободу інформації». Державам-членам рекомендувалось забезпечити громадянам - доступ до державних файлів, право шукати та отримувати інформацію від державних установ та відомств.

Пізніше, у 1981 р., було прийнято Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи «Про доступ до інформації, що знаходиться у розпорядженні державних органів», в якому зазначалось:

- кожен має право звертатися за інформацією, що знаходиться у розпорядженні органів державної влади, крім законодавчих органів та судової влади;

- мають бути передбачені ефективні та належні засоби для забезпечення доступу до інформації;

- у доступі до інформації не може бути відмовлено на підставі відсутності особливого інтересу в у цьому питанні в особи, що подає запит;

- доступ до інформації надається на основі рівності;

- будь-який запит про надання інформації повинен розглядатися в розумні терміни;

- необхідність обґрунтування органами державної влади відмови в доступі до інформації, з посиланням на законодавство чи практику;

- будь-яка відмова в наданні інформації має бути предметом оскарження.

Ухвалення у 2008 р. Конвенції Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», стало остаточним визнанням права на доступ до публічної інформації на міжнародному рівні. Понад 90 країн світу прийняли та впроваджують в дію право на доступ до публічної інформації на рівні закріплення його в своїх Конституціях або створивши спеціальні закони, що забезпечують можливість ефективно користуватися цим правом на практиці. Таким чином, прийняття Верховною Радою Закону України «Про доступ до публічної інформації» стало необхідним кроком на шляху виконання ряду міжнародно-правових зобов’язань: «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 р.;      «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» 1966 р.;  Рекомендацій Ради Європи «Про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні органів влади»;Рекомендацій Ради Європи «Про доступ до офіційних документів»; Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною».

Тепер Україна у списку країн, де влада є прозорою та підзвітною. Чи не є? Чи достатньо Закону для того, щоб зробити владу відкритою, суспільство громадянським, а інформацію доступною кожному? Ми спробували з'ясувати це на прикладі міста Ізмаїла, що на Одещині, надіславши до трьох державних органів запити на публічну інформацію. Питались про премії та надбавки, що отримують держслужбовці, про розпорядження комунальним майном та корупційні правопорушення.

Законодавець, напевно, розумів, що ці питання є для влади не найприємнішими, тому окремо прописав у законі статус такої інформації. Ч. 5 ст. 6 говорить, що «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно». Однак, це не заважає чиновникам вправлятись у складанні відписок.

В рамках моніторингу ми направили до Фонду комунального майна та Фінансового управління Ізмаїльської міської ради запити з проханням надати нам реєстр публічної інформації, яка є в їх розпорядженні. Необхідність вести реєстр регламентується ст. 18 Закону «Про доступ до публічною інформації» та Постановою Кабінету Міністрів України № 1277 від 21 листопада 2011 р. «Питання системи обліку публічної інформації». На що, отримали відповіді, які порушували відразу кілька статей вищеназваного закону.

«На Ваш информационный запрос от 11.12.2012 г. сообщаем, что распорядителем публичной информации является Измаильский городской совет. Доступ к информации о деятельности Измаильского городского совета Вы можете получить официальном сайте Измаильского городского совета:  izmail-rada.gov.ua», – такою була відповідь Фонду комунального майна. Тобто, знаючи, хто є розпорядником інформації, яка нас цікавить, Фонд не перенаправив запит до нього. Це порушення ч.3 ст.22. Далі, нас відсилають до сайту, що суперечить п.2 ст.22.

«На Ваш лист від 11.12.2012 р. фінансове управління Ізмаїльської міської ради повідомляє, що згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», фінансове управління Ізмаїльської міської ради не є розпорядником реєстру публічної інформації. Згідно вимогам ст.28 Бюджетного кодексу України виконкомом Ізмаїльської міської ради розміщується інформація стосовно бюджету м. Ізмаїла  на офіційному сайті міста:  (http:// www.izmail-rada.gov.ua.)», – а ось відповідь Фінансового управління. У цьому випадку чиновники вирішили не зраджувати улюбленій відмовці і написали, що вони не є розпорядниками реєстру публічної інформації. Відповідь сама по собі абсурдна, але це не турбує ні виконавця, ні начальника. Головне – справа зроблена, від запиту відмахнулись.

Відмітимо, що на офіційному сайті, на який так жваво посилаються обидва управління, ніякого реєстру немає.

На відміну, наприклад від офіційних сайтів міст Рівне чи Миколаєва:

 

Та що там великі міста, привчені до пильного зору громадських організації та ЗМІ. Навіть, Ізмаїльська районна держадміністрація має на офіційному сайті реєстр публічної інформації, хоча він далеко не вичерпний та не відповідає прописаним у законі критеріям.

 

 

Не отримавши належних відповідей на перші запити, через тиждень ми відправляємо до цих двох управлінь наступні. Фонд комунального майна ми просимо надати перелік об’єктів комунальної власності, які в період з 1 січня по 1 грудня 2012 р. були передані громадянам у приватну власність, а також підстави передачі майна. У Фінансового управління питаємось щодо премій та надбавок, нарахованих держслужбовцям за той самий період – згідно до ст.16 Закону «Про запобігання корупції», ця інформація має бути відкритою.

Однак, жодне з управлінь не надало нам належної відповіді. Фінуправління продублювало свою відповідь на перший запит, змінивши числа. Чи то не помітили, що суть запиту зовсім інша, чи то навмисно переплутали? Фонд комунального майна взагалі відповів через півмісяця, проставивши належну дату відправки – 23 грудня. Звичайно, в канун новорічних свят лист міг затриматись на пошті, однак ніяких слідів проходження його через поштове відділення немає, навіть марок. Крім того, електронний варіант відповіді, який повинен був прийти вчасно, не надійшов взагалі.

Що робити в такому разі? Напевно, що звертатись до прокуратури. Саме ця структура повинна перевіряти, чи належним чином виконується закон. Але куди там, якщо вона сама його порушує. Ізмаїльська горрайонна прокуратура також стала об’єктом моніторингу і отримала від нас два запити – традиційний про реєстр публічної інформації та про П.І.Б осіб, що скоїли корупційні правопорушення у період з 1 січня 2010 р. по 1 грудня 2012 р. Згідно до ст. 296 Цивільного кодексу ім'я фізичної особи може бути обнародувано в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Однак ні відповідей, ні повідомлення про продовження терміну розгляду від прокуратури ми не отримали.

Нажаль, це аж ніяк не вичерпний список запитів, що були проігноровані державними органами міста Ізмаїла. Таким чином, доступу до інформації в маленькому місті майже нема.

Як з цим боротись? Нам здається, що саме недостатня пильність з боку громадських організацій та ЗМІ, призвела до того, що ізмаїльські чиновники не побачили різниці в статусі інформації до та після вступу в силу закону «Про доступ до публічної інформації». В свою чергу, недостатня підзвітність влади перед громадянами дає широкий простір для корупційних зловживань, в наслідок чого влада ще більш закривається. Розірвати замкнутий круг допоможе додаткова увага з боку громадськості до Ізмаїльської міської ради.

По-перше, необхідні регулярні навчання як представників СМІ та НГО, так і працівників держустанов. По-друге, міським громадським організаціям доречно було б проводити моніторинг виконання закону в коаліції з всеукраїнськими або міжнародними організаціями, які в разі порушення змогли б ефективно відстоювати право в суді і тим самим створити належну судову практику.

Крім цього, громадські організації могли б лобіювати створення всеукраїнської наглядової ради, яка б слідкувала за станом виконання закону в різних регіонах, розробляла та публікувала всеукраїнські рейтинги інформаційно-закритих міст. Наприклад, у тому ж журналі Фокус, наряду з найкращими, найкрасивішими, найчистішими та найбагатшими містами України.

Євгенія Дроздова (В рамках всеукраїнської навчальної програми «Розуміємо права людини»)