БІЛОРУСЬ остання країна Європи, яка не скасувала смертну кару

5
Ваш голос: Немає Оцінено (1 vote)

Право на життя — одне із фундаментальних прав людини. Воно є природним, даним нам Творцем. І, оскільки, це право держава нам не надала, то чи має право вона розпоряджатися людським життям на власний розсуд?

На міжнародному рівні, ще в грудні 1948 р. в Загальній декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, було офіційно визнано та закріплено право кожної людини на життя. Крім цього,в ст. 5 цього документу зазначено, що «ніхто не  повинен  зазнавати  тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання».

16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ч.1 ст.6 цього Пакту, вже не декларує, а гарантує право кожного на життя (“Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя”).

Згодом було прийнято ще ряд регіональних міждержавних договорів, в яких теж гарантувалось право кожного на життя, однак на той час, в них ще не містилась заборона смертної кари. Застосування такого виду покарання дозволялось, але ставились цілий ряд умов, за наявності яких такі дії держав вважались виправданими.

Однак, з кожним роком набирав нових обертів всесвітній рух за скасування смертної кари. Все частіше піднімались та обговорювались способи та механізми заборони смертної кари на міжнародному та регіональному рівнях.

“Протягом багатьох років органи ООН обговорювали та вживали заходи в підтримку заклику до всесвітнього скасування смертної кари. Держави спільно уклали чотири міжнародних договори, які передбачають скасування смертної кари. Один з них є всесвітнім, а інші – регіональними.

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, направлений на скасування смертної кари, був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1989 році та є договором міжнародного рівня. Він передбачає повне скасування смертної кари, проте держави – учасниці при ратифікації або приєднанні до Протоколу можуть зробити застереження, яке допускає застосування смертної кари у військовий час. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Протокол до Американської конвенції про права людини про скасування смертної кари, прийнятий Генеральною Асамблеєю Організації американських держав у 1990 році, передбачає повне скасування смертної кари, проте дозволяє державам при ратифікації або приєднанні до Протоколу зробити застереження, яке допускає застосування смертної кари у військовий час. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасниця Американської конвенції про права людини.

Протокол №6 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [Європейська Конвенція про права людини] щодо скасування смертної кари, прийнята Радою Європи у 1982 році, передбачає скасування смертної кари у мирний час; держави – учасниці можуть зберегти смертну кару за злочини, вчинені «під час війни або при невідворотній загрозі війни». Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Європейської Конвенції про права людини.

Протокол №13 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [Європейська Конвенція про права людини] щодо скасування смертної кари за будь-яких обставин, прийнятий Радою Європи у 2002 році, передбачає скасування смертної кари за будь-яких обставин, зокрема, і у військовий час та при невідворотній загрозі війни. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Європейської конвенції про права людини.

Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй18 грудня 2007 року прийняла резолюцію 62/149, яка закликає до введення всесвітнього мораторію на виконання смертних вироків. 18 грудня 2008 року Генеральна Асамблея ООН прийняла другу резолюцію про смертну кару та виконання резолюції 2007 року. Втретє у 2010 році Генеральна Асамблея ООН за найбільшої підтримки ніж будь-коли раніше прийняла резолюцію щодо мораторію на застосування смертної кари”[1].

Сьогоднібільшість держав світу відмовилися страчувати людей у мирний час, а військові дії різко засуджують, є ряд держав, які продовжують приводити у виконання смертні вироки. За даними Amnesty nternational- однієї з найбільших міжнародних правозахисних громадських організацій, -  “на кінець 2010 року 2/3 країн у світі скасували смертну кару законодавчо або на практиці.

Така статистика є наступною:

Загальна кількість країн, що скасували смертну кару законодавчо, чи на практиці становить 139, з них:

·     країни, що скасували смертну кару за всі злочини: 96

·     країни, що скасували смертну кару за всі злочини, окрім особливих обставин: 9

·     країни, що скасували смертну кару на практиці: 34

Країни, що зберегли смертну кару: 58[2].

Як бачимо світова спільнота зробила чимало кроків для того, щобдомогтись скасування смертної кари. Але є ряд держав, чи правильніше сказати, керманичів держав, які цілеспрямовано і зухвало відмовляються визнавати загальнолюдські цінності, міжнародні стандарти та не бажають ратифікувати  вищезазначені протоколи до міжнародних договорів, прикриваючись громадською думкою (результатами опитування громадської думки, референдумами тощо), замовною статистикою,і таким подібним,аби встановити міцну вертикаль своєї влади та мати можливість “законним способом” усувати політичних опонентів.

Є чимало міжнародних та регіональних організацій, рухів тощо, які докладають багато зусиль для того, щоб змусити глав держав забезпечити таку загальнолюдську цінність як право на життя, шляхом невідкладного накладення мораторію на виконання смертних вироків з подальшим скасуванням цього виду жорстокого покарання. Найвідомішими серед них є, на міжнародному рівні -  Amnesty International, та регіональні - Білоруський Гельсінський комітет, правозахисний Центр «Вясна» (Білорусь), які борються проти скасування смертної кари на території Білорусі  та інші.

Одною з країн, що зберегла смертну кару, на сьогоднішній день, є Білорусія, яка знаходиться, практично, в центрі географічної Європи. На якій авторка цієї статті і акцентувала свою увагу.

Білорусь є єдиною із держав в Європі і колишнього СРСР, де продовжують страчувати людей. “Офіційний даних про кількість смертних вироків приведених до виконання немає, однак за оцінками Amnesty International, з часу здобуття Білорусією незалежності в 1991 році в цій державі стратили приблизно не менше 400 людей”[3].

“Після річної перерви в 2009 році, коли вперше в країнах Європи і колишнього Радянського Союзу не відбулося жодної страти, в березні 2010 року білоруська влада провела дві страти”, повідомляє Amnesty International. За даними координатора компанії "Правозахисники проти смертної кари в Белорусії" Андрія Полуди, в 2011 році знову було страчено 2 людини, а ще одна (Ігор Мялік) на даний момент очікує виконання вироку.

З моменту виходу з СРСР Білорусь вжила ряд істотних заходів, спрямованих на скасування смертної кари. Наприклад, було скорочено кількість деяких економічних злочинів, караних стратою, збільшено перелік категорій осіб, до яких не може застосовуватись такий вид покарання (окрім осіб до 18 р. додано чоловіки після 65 років; замість лише вагітних жінок замінено на всіх жінок без винятку), введено новий вид покарання - довічне ув’язнення. Але водночас було криміналізовано багато нових діянь, за яких може настати найвища міра покарання — смертна кара, що викликало серйозне занепокоєння та критичні зауваження міжнародної спільноти.

В березні 2004 року Конституційний Суд Республіки Білорусь, на основі запиту парламенту, визнав низку статей чинного Кримінального кодексу такими, що не відповідають Конституції, вказавши при цьому, що в даній ситуації глава держави або парламент вправі скасувати смертну кару, або, в якості першого кроку, ввести мораторій на виконання смертних вироків.[4]

Так, стаття 24 Конституції Республіки Білорусь проголошує «Кожен має право на життя. Держава захищає життя людини від будь-яких протиправних посягань. Смертна кара до її відміни може застосовуватися відповідно до закону як виняткова міра покарання за особливо тяжкі злочини і лише згідно з вироком суду».

Ч.1 ст. 59 Кримінального кодексу Республіки Білорусь передбачає, що смертна кара (розстріл) допускається як виняткова міра покарання за деякі особливо тяжкі злочини, пов'язані з умисним позбавленням життя людини при обтяжуючих обставинах (до скасування смертної кари). А в ч.3 цієї статті вказано, що смертна кара в порядку помилування може бути замінена довічним ув'язненням.

Загалом же в кримінальному законодавстві Білорусі передбачено 12 видів злочинів, за вчинення яких особу можуть засудити до смертної кари (це - розв'язання або ведення агресивної війни; вбивство представника іноземної держави або міжнародної організації з метою провокації міжнародних ускладнень або війни; міжнародний тероризм; геноцид; злочини проти безпеки людства; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах тероризм; терористичний акт; зрада державі, сполучена з вбивством; змова чи інші дії, вчинені з метою захоплення державної влади; диверсія; вбивство працівника міліції; застосування зброї масового ураження; умисне вбивство осіб в порушення законів і звичаїв війни).

Однак, як повідомляє Amnesty International, “страта часто виступає не лише як покарання за злочини, а й як погроза для придушення політичної активності.”

Своє небажання та неготовність невідкладно скасувати смертну кару чиновники різного рівня пояснюють тим, що, по-перше, населення Білорусі у 1996 р. на референдумі більшістю від тих, які брали у ньому участь, проголосувало проти такого скасування. Однак, Конституцій Суд Республіки Білорусь в своєму рішенні в 2004 р. зазначив, що більшість країн, які скасували смертну кару, зробили це всупереч волі своїх громадян. Окрім цього результати референдуму 1996 р. не носили обов’язкової юридичної сили.

По-друге, що пенітенціарна система ще не готова забезпечити адаптацію правопорушників до життя в суспільстві.

По-третє, що смертна кара зменшує кількість вбивств в країні. Однак, правозахисники піддають таку гіпотезу жорстокій критиці та спростовують науковими даними. Так, в американському штаті Нью-Йорк в 1995 році відновили смертну кару. І хоча смертні вироки до виконання не приводились, до кінця 90-х років показники вбивств по штату скоротились. І навіть, не зважаючи на те, що в 2004 р. цей вид покарання взагалі скасували, показники вбивств продовжували знижуватись. Тобто, як можна простежити на цьому прикладі (та й не лише на ньому), рівень жорстокості в суспільстві не залежить від наявності жорстокого покарання. Навпаки, на думку автора цієї статті, превентивними заходами повинні бути якісна робота правоохоронних органів, яка була б побудована на дотриманні прав людини, справедливе судочинство та невідворотність покарання з ефективними підходами до механізмів виправлення та ресоціалізації правопорушників тощо.

За всіма зазначеними вище статтями Кримінального кодексу смертний вирок не є обов'язковою мірою покарання і виноситься на розсуд суду. Однак, проаналізувавши доповіді, статті і повідомлення міжнародних організацій, рухів, спеціальних доповідачів ООН, окремих правозахисників, які здійснюють постійний моніторинг на дотримання прав людини в республіці Білорусь, зокрема щодо проблематики смертної кари, виникають великі сумніви щодо дотримання принципів справедливості, неупередженості та презумпції невинуватості в судових процесах.

Міжнародні спостерігачі повідомляють світову громадськість про те, що виконавча гілка влади чинить великий тиск на міліцію, прокурорів, суддів, адвокатів та інших юристів, позбавляючи їх незалежності, неупередженості, які є дуже важливими для дізнання, слідства та судочинства. І як наслідок, до підозрюваних осіб застосовують тортури чи інше жорстоке поводження, вибиваючи показання, які потім в суді стають основою обвинувачення, і часто лише вони лягають в основу обвинувального вироку суду, без наявності інших доказів, які б доводили вину підсудного.

Для розгляду заяв про таке протиправне відношення правоохоронних органів, в Білорусі відсутні механізми незалежних розслідувань. Також підозрювані не завжди мають можливість поспілкуватись із своїм адвокатом конфіденційно, чим порушується право особи на ефективний захист.

Досить часто мають місце закриті судові процеси, на які не допускають громадськість, а часом і близьких родичів. В основному, це справи, які стосуються державної таємниці. Але не завжди те, що відносять до державної таємниці є державною таємницею. У таких випадках, досить часто має місце і підписка про нерозголошення обставин справи та судового процесу, яку підписують адвокати та засуджені, за порушення якої їх може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Відтак, порушується принцип відкритості, гласності судового процесу.

Засуджені особи, справи яких розглядав Верховний суд, позбавлені, на практиці, також такого фундаментального права, як право на оскарження судового рішення (яке передбачене як законодавством Білорусі, так і міжнародними документами). Це право не може бути реалізоване, тому що згідно законодавства Білорусі, рішення Верховного Суду є остаточними і оскарженню в касаційному порядку не підлягають. А єдина законна можливість оскарження такого рішення — прокурорський протест в порядку нагляду, зводиться нанівець, через залежність прокуратури від виконавчої влади. (Генеральний прокурор, зазвичай, пред’являє такий протест на розсуд президії Верховного Суду. Розгляд цього протесту може відбуватися навіть у відсутності захисника засудженого.)

При такій системі судочинства, не важко зрозуміти, що існує великий ризик стратити невинну людину!

Білорусь ратифікувала Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який надає деяким особам звертатися зі скаргами в Комітет по правах людини, якщо вони вважають, що їхні права порушені. Але ця процедура (складення самої скарги та її розгляд Комітетом по суті) триває досить довго, тому мають місце випадки, коли Комітет не встигає розглянути скарги засуджених до приведення вироку до виконання.[5]

Засуджений до страти має право просити президента про помилування, який може замінити смертну кару на довічне ув'язнення. Однак, за словами Олега Алкаєва, колишнього керівника Слідчого ізолятору №1 в м. Мінськ (1996-2001) «всім відомо, що шансів на помилування практично немає, тому що в Білорусі не прийнято прощати злочинців»[6].Як відомо, за часи правління  теперішнього президента Білорусі було помилувано лише одну особу.

Отже, всі законодавчі гарантії на справедливий процес, презумпцію невинуватості, оскарження судових рішень на практиці є профанацією.

Ще одним важливим аспектом цієї проблематики є приведення до виконання смертного вироку. По цьому питанню, міжнародні спостерігачі теж відзначають багато порушень прав людини як по відношенню до засудженого, так і до його близьких родичів.

Так, “ані засудженим, ані родичам не повідомляють заздалегідь дату виконання вироку, тому в’язні – смертники живуть у постійному страху: кожен раз, коли відкриваються двері камери, їх можуть забрати на страту. “, констатує Amnesty International.

Будь-яка інформація про процедуру виконання смертного вироку є засекреченою. Лише частково вона подана у деяких статтях Кримінально-виконавчого кодексу Республіки Білорусь. Відомо, що смертна кара виконується не публічно шляхом розстрілу (ч.2 ст. 175 КВК) та що при її виконанні повинні бути присутніми прокурор, представник установи, в які виконується покарання і лікар. З дозволу прокурора у виняткових випадках можуть бути присутніми і інші особи. Після страти адміністрація установи, в якій вона проводилась, зобов’язана повідомити про це суд, який виносив вирок, а суд — одного з близьких родичів страченого. На практиці, за даними правозахисників, які здійснюють моніторинг по цій проблематиці, близькі родичі дізнаються про страту лише через декілька місяців.

Окрім цього, ані тіла, ані особистих речей страченого родичам не видають та не повідомляють про місце захоронення. Таке зневажливе відношення до родини страченої людини також є нелюдським та таким, що принижує їх людську гідність, адже приносить великі страждання. До такого висновку прийшов Комітет ООН по правам людини у 2003 році розглядаючи справу Антона Бондаренко та Ігора Ляшкевича.

Офіційної статистики про кількість приведених до виконання смертних вироків Білорусія не веде, що теж є порушенням міжнародного зобов’язання.

Багато деталей про життя засуджених перед стратою та процедуру самої страти стало відомо для світової спільноти після публікації своєї книги полковником Олегом Алкаєвим, колишнім керівником Слідчого ізолятору №1 в м. Мінськ (1996-2001) “Розстрільна команда” («Партизан», Москва, 2006).

У 2004 і 2009 р. Amnesty International спілкувалась з п. Алкаєвим, і в своїй Доповіді «Припинення страт в Європі: до скасування смертної кари в Європі»описаладеякі деталі цієї розмови. Для того щоб донести до читача цієї статті інформацію про жахіття процедури страти, подаю невелику цитату з цієї доповіді.

“Олег Алкаєв розповів представнику організації, що, будучи начальником СІЗО, він керував розстрільною командою у складі 13 осіб, відповідав за дотримання процедури страти, а також про те, що страти проводилися не публічно. Під всім, що не стосувалося смертної кари, він мав право вступати на власний розсуд. У той час, коли він зайняв посаду начальникаСІЗО, засуджених страчували в лісі, оскільки так було зручніше ізасуджених не потрібно було далеко везти. Засудженого ставили біля краюзаздалегідь виритої ями, стріляли в нього, а потім скидали в яму. Оскільки кожен раз, як правило, страчували декількох осіб, інші чекали в машині в 15 метрах від місця розстрілу й чули, що відбувається. Засловами Олега Алкаєва, він змінив прийняту раніше процедуру, тому що
вона не відповідала вимозі не проводити смертну кару публічно і
викликала великий стрес у засуджених та у розстрільної команди. В період служби Олега Алкаєва смертні вироки приводили у виконанняу спеціальній камері. Засудженого приводили в кабінет, де в присутностіначальника СІЗО, прокурора та представника Міністерства внутрішніх справйому оголошували про те, що його клопотання про помилування відхилено і
вирок буде приведений у виконання. Потім йому повідомляли, що його
перевезуть в інше місце. За словами Олега Алкаєва, така процедура
здавалася йому більш гуманною: почувши слово «перевезуть», засуджений
думав, що ще якийсь час буде жити. Насправді, лише декількома хвилинами пізніше його страчували. Засудженого вели в сусіднє приміщення, де його ставили на коліна і вбивали пострілом в потилицю.

Виконавець повинен потрапити в мозок, що призводить до негайної
смерті. Проте в період служби Олега Алкаєва було кілька поодиноких
випадків, коли засуджені вмирали не відразу: «При неточному пострілі
куля не потрапляє в мозок, а проходить поруч. Він, звичайно, без свідомості,
але все ще живий, він дихає і хрипить». В такому випадку проводиться
повторний постріл. Потім тіло упаковують в поліетиленовий мішок і виносять.

Розстрільна команда складалася із 13 осіб, з яких двоє або троє
здійснювали розстріл. Після виконання страти всі члени команди отримували премію, а тим, хто здійснював розстріл, видавали додаткові преміальні. Ця робота вкрай негативно позначилася на них. За словами Олега Алкаєва, двоє з його попередників померли на п'ятому десятку; а недавно у віці 47 років від інфаркту помер один з колишніх членів розстрільної команди”[7].

Не можна також не згадати про те, що перед смертю, засуджені до страти в’язні, ще мають можливість повністю відчути на собі “доброзичливе” ставлення охоронців, які не відмовляють собі в задоволенні познущатись над “смертниками” (як фізично так і психічно) та знаходитись в жахливій камері. Окрім цього вони перебувають в жахливім страху, побоюючись, що кожен вихід з камери може стати останнім.

Будучи під постійним наглядом та тиском світової спільноти, хочеться вірити, що Білорусія намагатиметься зробити хоча б поступові, але рішучі  кроки для скасування смертної кари.

За словами Менеджера AmnestyInternationalв Україні  Тетяни Мазур,“утравні 2010 року відбувся Універсальний періодичний огляд за дотриманням Білоруссю своїх зобов’язань у сфері прав людини. Щодо смертної кари, білоруська делегація заявила, що вона поважає позицію країн з вимогою скасування смертної кари, і дійсно розглядає шляхи та засоби досягнення цього. Делегація також додала, що з цією метою була створена парламентська робоча група, а також докладені зусилля, щоб інформувати громадськість за допомогою ЗМІ та кампанії, направленої на підвищення обізнаності населення. Білорусь має намір продовжувати співробітництво з цього питання з міжнародним співтовариством і нагадала, що вона не голосувала проти резолюції Генеральної Асамблеї, яка містить заклик до всесвітнього мораторію на смертну кару.”

Натомість, Андрій Полуда, правозахисник, координатор компанії "Правозахисники проти смертної кари в Білорусії" висловлює думку, що “позитивних тенденцій останнім часом немає, а навпаки враховуючи ситуацію, що в квітні 2011 року стався теракт в метро, влада спекулює на цьому питанні, намагаючись донести до населення що тільки сильна влада може забезпечити спокій громадян, у зв'язку з чим введення мораторію дуже далека перспектива-якщо не натиснути на владу.” І додає “смертна кара в сучасному світі, в центрі Європи - це дикість, і знущання над людьми, Знущання над правом. Знущання над людською гідністю. “

Варто відзначити, що в чинному законодавстві Республіки Білорусь, на час написання цієї статті, передбачено 2 механізми відмови від смертної кари, якщо була б на те політична воля — це винесення декрету або указу президентом про накладення мораторію на приведення до виконання смертних вироків та прийняття парламентом закону про відміну смертної кари. Однак, на даний час, на жаль, такої політичної волі немає.

Проте, до того часу, доки влада Білорусії не вирішить припинити приводити смертні вироки до виконання, міжнародні та регіональні організації, рухи, родичі страчених людей, та інші небайдужі люди не збираються відступати. Вони планують і організовують все нові і нові заходи та способи тиску на керівництво Білорусі та інформування населення про причини недопустимості  застосування смертної кари задля забезпечення прав людини не залежно від віку, статі, країни, віросповідання, мовної ознаки тощо.

Наприклад, 10 жовтня 2011 року у Всесвітній день проти смертної кари активісти AmnestyInternationalпо всьому світу збирали підписи під петицією до президента Білорусії з вимогою припинити страти в Республіці Білорусь. За даними Менеджера AmnestyInternationalв Україні  Тетяни Мазур “В Україні в цьому році було зібрано понад 1000 підписів (онлайн та оффлайн), у світі загалом – понад 100.000. Ці петиції будуть передані Президенту Білорусі до Дня прав людини, 10 грудня“.

Закликаю кожного з Вас не залишатись осторонь цієї проблеми. Давайте допоможемо Білорусії стати вільною від смертної кари! Підписуйте петиції AmnestyInternationalта інших організацій, надсилайте власні звернення, листівки на адресу президента, голови парламенту Білорусії, долучайтесь до акцій протесту, організовуйте власні заходи щодо відміни смертної кари в Республіці Білорусь!

P.S.Авторка цієї статті жодним чином не мала на меті образити родичів, друзів чи знайомих жертв страчених осіб чи зневажити пам’ять про цих людей. А також переконана в тому, що таке жорстоке покарання як смертна кара, не вирішує основного призначення кримінального покарання як такого — це можливість виправлення засудженого, а також реабілітацію та примирення. Смерть однієї людини — це трагедія для сім’ї, родини, друзів жертви, а страта людини державою — це злочин проти людяності. Насильство породжує ще більше насильство.

Джерела

1.     Доповідь Amnesty International «Припинення страт в Європі: до скасування смертної кари в Білорусії», 2009 р.

2.     Інформація зі сайту Amnesty International ([1] http://amnesty.org.ua/)

3.     Інформація із сайту правозахисного Центру Вясна (Білорусь) http://spring96.org/.

4.     Інформація із фільму „Причина смерті – прочерк” (Білорусь).

5.     Інтерв’ю з Тетяною Мазур, Менеджером Amnesty International в Україні.

6.     Інтерв’ю з Андрієм Полудою, правозахисником, координатором компанії "Правозахисники проти смертної кари в Білорусії".

7.     Кримінальний кодекс Республіки Білорусь (http://www.pravo.by/)

8.     Кримінально-виконавчий кодекс Республіки Білорусь (http://www.pravo.by/) .

9.     «Расстрельная команда», Олег Алкаев вид. «Партизан», Москва, 2006 год, 162с.

 

 

[1]http://amnesty.org.ua/node/34 інформація із сайту Amnesty International.

[2]http://amnesty.org.ua/node/36інформація із сайту Amnesty International.

[3]Доповідь Amnesty International «Припинення страт в Європі: до скасування смертної кари в Білорусі»,2009.

[4]Там же.

[5]Там же.

[6]Олег Алкаев, «Расстрельная команда», изд. «Партизан», Москва, 2006.

[7]Доповідь Amnesty International «Припинення страт в Європі: до скасування смертної кари в Білорусі», 2009.

Зображення користувача reutski.
Константин Реуцкий
Offline
Останнє відвідування: 3 роки 25 тижнів тому
Реєстрація: 09.03.2010

особливо актуально з огляду на останній вирок

Зображення користувача eugenia_bardyakyahoocom.
Євгенія Бардяк
Offline
Останнє відвідування: 5 років 34 тижні тому
Реєстрація: 07.05.2010

Молодець!